2

Авто довго їхало, настільки, що надворі вже встигло стемніти. Дощ не припинявся, здавалося, став ще сильнішим. Мій костюм уже не був мокрим, та я все одно почувала себе зараз максимально некомфортно. Після того, як я погодилась, той чоловік просто кивнув і відвернувся до вікна. За весь цей час ми більше взагалі не розмовляли, тобто близько пів години стояла неприємна тиша. Я почала стискати руками свої коліна, бо чогось стало трохи лячно. Може це все жахливий розіграш або ще гірше. Може я погодилась на те, що мене зараз продатуть кудись у рабство або згвалтують. І немає ніякого сина, його нареченої. А це все просто гра, в яку я потрапила з власної дурості. Чудово… Навіть таки не встигла завести кота. 
Врешті машина зупинилася. Крізь темне мокре скло було важко щось розгледіти, але ми досі перебували в місті і це мене трохи заспокоїло.

— Ходімо, — нарешті подав голос чоловік і швидко вийшов. 
Я і слова не встигла сказати, як біля мене відчинились двері. На вулиці стояв водій із розкритою парасолею. Стало трохи приємно від того, що не доведеться знову промокнути. Я повільно вийшла і той водій вказав рукою, куди йти. Ми прямували до невисокої будівлі, яка з цього боку була наче вся зі скла. В голові я почала рахувати, скільки ж грошей витрачається мінімум два рази на рік, щоб помити усі ці вікна. Може, влаштуватись сюди прибиральницею? Я б з радістю сама робила всю роботу, тільки б не бачити більше свого тупого начальника і ті гори папірців. Коли ми опинились всередині, то в очі відразу потрапила велика підсвічена вивіска «SEBASTIANO». У мене мороз пройшовся по шкірі, коли я усвідомила, хто ж цей чоловік і що це за місце. Водій вказав мені на двері кабінету, але я ще деякий час дуже вагалась. Та зрештою, шляху назад вже нема, то ж я постукала і відкрила двері.

— Прошу, сідайте, — чоловік вказав на невеликий диванчик біля вікна, а сам він сів за свій величезний стіл, відставивши тростину, як я зрозуміла, у спеціальне для неї місце.

— Ви Себастьян Яшевський…— тихо сказала я.

— Можете звертатись до мене просто Сергій, — він засміявся, — Себастьян це мій творчий псевдонім. Погодьтеся, Сергійстяно було б трохи по-дурному.

— Я опинилися в самому будинку моди… це…вражає…

— Дуже цікаво, — він стукнув по столу ручкою, — ви знаєте моє імʼя, чим я займаюся, але не знаєте як я виглядаю.

— В основному я слухаю лише радіо в авто, телевізора у мене немає. А про вас постійно говорять в новинах. А власне модою я не цікавлюсь, щоб ви були у моїй стрічці.

— Це й помітно…— він знову кинув на мене призирливий погляд.

— Отже, — я спробувала не звертати уваги на це, — чого ви від мене хочете?

— Як вас звати? — рівним тоном спитав Сергій, а я аж почервоніла від того, що сама не додумалась представитись.

— Яна.

— Гарно. Дуже приємно, — він навіть посміхнувся, — що ж… Як я вже вам сказав, ви повинні зробити так, щоб мій син передумав одружуватися і покинув свою підступну дівку. Можете робити будь-що, мені байдуже, тільки б це працювало. Вже завтра буде один невеликий захід, куди я вас проведу, але, — він дуже голосно зробив акцент на цьому «але», — жодна душа в світі не повинна знати, що ми з вами знайомі. Ніякого стосунку до мене ви не маєте, не знаєте хто я і чий він син взагалі. Ви просто… сама по собі.

— А як же я тоді поясню свою присутність на тому заході? — я підняла брови від здивування.

— Вигадаєте щось, — Сергій розвів руками, — ви ж розумна дівчина. Мабуть.

— Досить! — я вдарила рукою по дивану і підскочила на ноги, — знаєте що, мені насправді байдуже хто ви! Тільки у мене є гідність і я не дозволю з собою так поводитися і розмовляти. Ви хоч і відомий та багатий, але як видно, безпомічний, якщо не можете впоратися з власним сином! Всього найкращого! — я швидко почала йти до дверей, бо мене це справді дістало, що він поводиться зі мною, наче я ніхто. Так, на його фоні я справді сіра миша, але ніхто не має права поливати мене брудом.

— Гаразд-гаразд, Яно, — голосно заговорив він, — прошу, вибачте мене. 
Я зупинилась за крок до дверей, бо не очікувала почути від нього ці слова.

— Невже? — сказала я, повернувши лише голову.

— Зараз у мене стільки проблем, що я себе вже трохи не контролюю. Ви потрібна мені зараз. Будь ласка, ще раз прошу вибачення.

— Чому потрібна вам я? — все ж я трохи заспокоїлась і вернулась на диван, — думаю, ви знаєте дуже багато дівчат та жінок, ті ж ваші моделі. Чому не обрати когось з них?

— Бо вони всі в моєму світі. І сину дізнатися щось про кожну не буде дуже важко. А ви — інакша. Ви…з трохи іншого світу. Тому мій син нічого не запідозрить.

— То що буде завтра? — запитала я в якомусь передчутті.

— Я надішлю до вас стиліста та одяг. Підготуєтесь, а тоді мій водій вас забере. Ми зустрінемось і я дам вам потрібні вказівки та проведу на захід. Не особисто, звісно. По закінченні вечора водій знову вас забере і привезе сюди. Ви розкажете мені про те, як усе пройшло, а я вирішу, що робити далі.

— Зрозуміло…— відповіла я, дивлячись в одну точку. Чомусь після такого інструктажу це вже не видавалось чимось веселим чи простим. Тепер це було більше схоже на пограбування банку чи якусь спецоперацію.

— Є ще якісь питання? — Сергій склав руки в замок і поставив перед собою.

— А якщо мені не вийде? Якщо за ті два рази я ніяк не зможу зацікавити вашого сина, що тоді?

— Тоді я вам заплачу за витрачений час і ми розійдемось, як кораблі. Але звісно ж, з умовою повного мовчання про нашу співпрацю.

— Ну це… так, ясно…— невпевнено відповіла я. 
Далі розмов уже ніяких не було. Ще якийсь час я сиділа сама в кабінеті, бо Сергій кудись вийшов, а потім він відправив мене додому разом із своїм водієм. Їдучи в авто, я прокручувала в голові весь сьогоднішній день і ніяк не могла зрозуміти, чому завжди саме зі мною відбувається щось таке незвичне. Постійно потрапляю у якісь інтриги чи зʼявляються дурні ситуації. А ще ж я навіть не спитала, як звати його сина, як він виглядає. Хоча… цей Сергій, хоч і засновник дому моди, але більше схожий на якогось сантехніка. То ж думаю, що його син не особливо відрізняється красою. І стало трохи сумно. Та зрештою, яка різниця… Це ж не чоловік на все життя. І навіть не можливий хлопець. Це швидше як моя робота, яку треба швидко виконати, взяти гроші та забратися геть. 
Повернувшись додому, я чомусь ніяк не могла знайти собі місця. Всередині зʼявилося дурне хвилювання. Потім ніяк не могла заснути і зрештою дуже рано прокинулась. Довелось випити аж дві чашки кави, щоб виглядати пристойно.