Пробудження вовка

— Даню! Здавайся, маєток оточено! — крик Віри на порозі злився з гуркотом поліцейських сирен і диким, нестерпним болем у розбитих кісточках пальців. Світ навколо Данила почав руйнуватися, стіни мисливського будинку стискалися, наче залізна клітка, а чорні очі Лізи з панорамного вікна дивилися на нього з такою холодною зневагою, від якої повітря розривало легені.

Він спробував вихопити пістолет, але пальці не слухалися. Простір вибухнув білим світлом.

Данило різко підхопився на ліжку, важко і рвано дихаючи, наче щойно вирвався з глибокого болота. Все його тіло було вкрите гарячим, липким потом, а серце в грудях калатало з такою шаленою швидкістю, що, здавалося, зараз проломить ребра.

Він судомно озирнувся навколо, міцно стиснувши пальцями шовкові простирадла.

Жодного лісу. Жодного Чернігова, спецназу чи Віри на порозі. Навколо панувала тиша його власної розкішної спальні в центрі Києва, залита м'яким, прохолодним ранковим сонцем. За панорамним вікном мирно гуло місто, що прокидалося.

Це був сон. Страшний, божевільний, реалістичний сон. Повний треш, який привидівся йому після того, як його виснажений тижневими розбірками та емоційними гойдалками мозок просто відключився. Його совість, страх втратити контроль і почуття обов'язку перед Вірою влаштували йому в голові справжню криваву баню.

Данило повільно випустив повітря крізь зуби, відчуваючи, як залізна напруга кошмару поступово відступає. Серце ще калатало, але розум уже повертав собі повний контроль. Він з полегшенням повернув голову ліворуч, очікуючи побачити темне волосся Лізи на сусідній подушці...

Але там нікого не було.

Він був зовсім один.

Половина ліжка поруч із ним була порожньою, холодною та ідеально застеленою. Жодного сліду французьких парфумів із нотками сандалу. Жодного натяку на те, що вона була тут. Ліза не залишилася після тієї палкої ночі в його кабінеті. Вона забрала папери про ліквідацію бюро, сіла в машину і поїхала додому. Його слова про «хвилинну слабкість» виставили між ними залізобетонну стіну, і вона слухняно пішла до біса, залишивши його наодинці з його порожньою квартирою.

Данило повільно опустив голову назад на подушку, і його обличчя знову перетворилося на залізну, суху маску кримінального боса. Пробудження виявилося тверезим і гірким. Кошмар у лісі закінчився, але реальність колола прямо в серце. Обидві його жінки тепер були далеко: Віра все ще лежала в лікарняній палаті, чекаючи на його правильне рішення, а Ліза, Бог його знає де вона.

Він підвівся, сів на край ліжка і запустив пальці у своє кучеряве волосся. На кісточках пальців біліли пластирі від нічного удару в скло кабінету хмарочоса. Данило Корсак переміг усіх своїх ворогів, закрив усі борги минулого і повністю очистив свою імперію. Він мав усе: гроші, владу, безпеку. Але зараз, дивлячись на порожню половину свого ліжка, він чітко розумів — сьогодні вранці він залишився абсолютно ніким.

Кримінальна війна закінчилася. Попереду був довгий день, візит до Віри й повернення до звичного бізнесу. Але Данило Корсак, підводячись з ліжка, твердо знав: він зведе це місто з розуму, але змусить це горде сонце на ім'я Ліза Громова повернутися у його порожній світ.