Гра на два фронти

Ранок у квартирі Данила розпочався в повній тиші. Сонячні промені безжально розрізали напівтемряву спальні, вихоплюючи з неї постать Корсака, який уже стояв перед дзеркалом. Він застібав ґудзики білосніжної сорочки, впевнено затягував вузол краватки й виглядав бездоганно. Його обличчя знову було залізною маскою спокою.

Нічна близькість із Вірою, яка пахла крижаним обов'язком, залишилася в темряві. Телефон у кишені його штанів коротко вібрував — коротке повідомлення від Артура: «Пташка в клітці. Доставили без галасу на об'єкт "Ліс". Стан стабільний, але лютує. Охорона на позиціях».

Данило повільно випустив повітря крізь зуби, сховав телефон і повернувся до ліжка.

Віра вже не спала. Вона сиділа, спершись на подушки, загорнувшись у ковдру по саме підборіддя. В її погляді не було колишнього тепла чи звичної турботи — лише глибока, прониклива сухість. Нічний холод Данила залишив на її душі такий самий опік, як і коктейлі Молотова Грача на її квартирі.

— Я їду на кілька днів із міста, малявко, — спокійно, з упевненою та м'якою посмішкою промовив Данило, підходячи ближче та присідаючи на край ліжка. — З'явилися невідкладні справи в регіонах. Мені потрібно особисто підписати один дуже важливий договір щодо легалізації нових активів Воронова. Сама розумієш, такі великі фінансові потоки не терплять затримок.

Віра пильно дивилася йому прямо в очі, намагаючись знайти хоч краплю фальші. Данило грав ідеально. Жоден мускул на його обличчі не здригнувся.

— Важливий договір? — тихо, з ледь помітною гіркою іронією перепитала вона, переводячи погляд на його забинтовані кісточки пальців. — Звісно, Даню. Твій бізнес — це головне. Їдь, вирішуй свої питання.

— Охороні на ресепшені та під дверима я залишив чіткі вказівки, — Данило нахилився і дбайливо поцілував її в щоку. Шкіра Віри була прохолодною. — Тобі все доставлять за першим дзвінком. Будь ласка, відпочивай і набирайся сил. Повернемося до обговорення нашого весілля, як тільки я приїду.

— Хорошої дороги, Корсак, — тихо відповіла вона, відвертаючись до вікна.

Данило підвівся, підхопив свій піджак, дорожню шкіряну сумку й швидким, хижим кроком вийшов із квартири. Тільки-но важкі броньовані двері зачинилися за його спиною, посмішка миттєво зникла з його обличчя, а світлі очі перетворилися на два крижані уламки.

Він спустився на парковку, сів у свій великий чорний позашляховик і з виском шин вилетів на трасу, тримаючи курс на Чернігівську область. Попереду були три години швидкості й таємний мисливський будинок у глухих лісах. Договір, який він їхав підписувати, дійсно був найважливішим у його житті. Тільки замість фінансових паперів там була зачинена на засувку кімната, а замість бізнес-партнера — розлючена, горда Ліза Громова, яку він щойно зробив своєю особистою полоненою.