Чай із присмаком пороху

Данило відчинив важкі вхідні двері своєї квартири-фортеці з твердим наміром змінити своє життя. Він уже прорахував усе в голові: розмова з Вірою, пропозиція, шлюб за розрахунком совісті, спокійне легальне майбутнє. Він заходив у власне лігво як господар, готовий керувати долею.

Проте, переступивши поріг, Корсак застиг. Його залізна маска безжального боса ледь не тріснула прямо в коридорі.

З боку світлої кухні доносився тихий, затишний сміх і приємний аромат трав'яного чаю. Але найголовніше — Данило миттєво, на рівні інстинктів, уловив той самий тонкий, ледь помітний шлейф французьких парфумів із нотками сандалу. Цей запах він не переплутав би ні з чим у світі. Це була вона.

Данило повільно зняв піджак, повісив його на вішалку і важким, але цього разу дивно невпевненим кроком пройшов на кухню.

Картина, яка відкрилася його погляду, змусила залізного Корсака знітитися. За кухонним столом сиділи дві головні жінки його життя. Віра — у затишному домашньому халаті, з блідим, але щасливим обличчям, і Ліза — у своєму строгому брючному костюмі. Вони сиділи поруч, мило пили чай із порцелянових чашок і про щось тихо розмовляли. Донька ката і його поранена гавань не просто ладнали — вони виглядали як давні подруги, які знайшли спільну мову після страшної бурі.

Поява Данила подіяла на кухню як раптове зниження температури. Ліза миттєво замовкла, її пальці напружилися на теплій кераміці чашки, а в темних очах знову спалахнув той самий небезпечний, болючий вогонь, від якого в Данила тиждень тік дах.

Корсак відчув, як у горлі пересохло. Він, людина, яка щойно брутально ламала бухгалтерів на тридцятому поверсі хмарочоса й обнуляла міністрів, зараз почувався розгубленим хлопчиком.

Щоб повернути собі бодай краплю контролю і довести самому собі, що його ранкове рішення — закон, Данило зробив крок до столу. Він навмисно не подивився на Лізу. Він підійшов прямо до Віри, нахилився і м'яко, дбайливо поцілував її в маківку, як робив завжди.

— Привіт, малявко, — тихо, намагаючись тримати голос рівним, промовив він, погладивши її по здоровому плечу. — Бачу, у тебе гості.

— Привіт, Даню, — Віра тепло всміхнулася йому, але її глибокий, проникливий погляд миттєво зафіксував його зніченість. Вона все зрозуміла без слів. — Ліза прийшла провідати мене. Принесла неймовірні лікувальні трави для відновлення сил. Ми якраз розмовляли про її майбутнє архітектурне бюро.

Данило повільно повернув голову і вперше за цей вечір подивився прямо на Лізу. Його світлі, майже прозорі очі зустрілися з її темними зіницями. Напруга між ними злетіла до такого градусу, що здавалося, порцелянові чашки на столі зараз тріснуть самі собою. Його слова про «хвилинну слабкість» і її нічна покірність на скляному столі кабінету зараз стояли між ними німим, кривавим докором.

— Вітаю, Єлизавето Вікторівно, — офіційно, сухо, але з легким хрипом у голосі привітався Данило, злегка схиливши голову. — Не очікував побачити вас у своєму домі. Дякую, що провідали Віру.

— Доброго вечора, Данило Михайлович, — Ліза відповіла так само офіційно, тримаючи спину бездоганно рівно. Її голос був твердим, хоча всередині все палало від його близькості. — Я просто не могла не прийти. Після всього, що Віра зробила для мене, це найменше, чим я можу віддячити. Рада бачити, що ваші кримінальні розборки нарешті закінчилися і в домі панує порядок.

Віра мовчки переводила погляд з Данила на Лізу. Вона бачила, як вони обоє намагаються грати в чужих людей, але ця шалена, дика хімія, яка іскрила між ними в повітрі, видавала їх із потрохами. Данило стискав кулаки в кишенях штанів, а Ліза занадто часто робила ковтки чаю, щоб просто приховати тремтіння губ. Його «правильний» план одружитися з Вірою через обов'язок щойно отримав пряме влучання в саме серце, і Данило чітко розумів: ця вечеря на трьох стане для нього найважчим допитом у житті.