Твердий ґрунт під ногами

Після чотирьох діб повного божевілля Данила нарешті попустило. Та сама ніч на скляному столі в кабінеті, яка мала стати жорстким зламом для Лізи, натомість випалила з його крові останній адреналін і лють. Він отримав те, що хотів. Він закрив цю сторінку. Принаймні, так він запевняв себе, коли заходив у свою порожню квартиру.

Він тридцять хвилин стояв під крижаним душем, змиваючи з себе запах тютюну, розбитого скла й тонкий аромат парфумів Лізи. Потім ліг у ліжко і вперше за тиждень проспав майже десять годин без жахіть та думок про минуле. Його залізний аналітичний розум знову повернувся до норми. Дах більше не тік. Він знову був тим самим Данилом Корсаком — холодним, зібраним та впевненим кримінальним босом.

О шостій вечора він уже під'їжджав до приватної клініки. На ньому був новий, бездоганний темно-синій костюм, а на обличчі — спокійна, м'яка усмішка. Вперше за довгий час він був справді в гарному настрої. Наказ про припинення аудиту вже діяв, Артур розгрібав папери, компанія поверталася до звичного життя. Світ знову ставав передбачуваним.

Данило зайшов до палати Віри без стуку, тримаючи в руках величезний кошик із її улюбленими свіжими ягодами та квітами.

— Привіт, малявко, — лагідно промовив він, проходячи всередину.

Віра сиділа біля вікна з книжкою. Побачивши його, вона здивовано підняла брови. Вона очікувала знову побачити того похмурого, випаленого вовка, який заходив до неї кілька днів тому, але перед нею стояв колишній Данька — дорогий, доглянутий і з полегшенням в очах.

— Привіт, — Віра відклала книжку, пильно вдивляючись у його світлі зіниці. — Бачу, ти сьогодні в гуморі. Твій кривавий аудит нарешті закінчився?

— Закінчився, — Данило поставив кошик на тумбочку, підійшов і м'яко поцілував її в маківку, як робив завжди. — Контора Громова офіційно ліквідована. Перевірки на фірмах згорнуті. Всі отримали свої премії, місто може спати спокійно.

Він присів на край її ліжка, засунувши руки в кишені штанів, і тепло всміхнувся:
— Маю для тебе чудову новину. Я щойно розмовляв із твоїм лікарем. Шви затягуються ідеально, аналізи в нормі. Завтра вранці тебе офіційно виписують.

Віра полегшено зітхнула і торкнулася своєї забинтованої руки:
— Слава Богу... Я вже втомилася від цих білих стін. Поїду до себе, треба починати ремонт після тієї пожежі...

— Навіть не думай, — перервав її Данило, і в його голосі пролунала та сама залізна, але цього разу турботлива рішучість. — Ніяких ремонтів і ніяких готелів. Твоя квартира згоріла, і поки там усе не зроблять під ключ за мої гроші, ти переїжджаєш до мене. Моя квартира велика, місця вистачить. Охорона там найкраща в місті. Ти будеш під моїм наглядом, Віро. Це не обговорюється.

Віра замовкла. Вона пильно подивилася на нього, намагаючись знайти в його прозорих очах бодай натяк на фальш. Данило говорив щиро. Він дійсно хотів сховати її у своїй фортеці, повернути все на свої місця й виконати свій дитбудинківський обов'язок — бути її щитом.

Але десь глибоко в глибині його зіниць Віра помітила ледь помітну, затаєну порожнечу. Він намагався грати роль ідеального чоловіка, який повернувся до своєї жінки після перемоги. Вони обоє знали, що борги минулого закриті. Але Віра також знала те, про що Данило зараз так старанно намагався забути — Ліза Громова тепер теж частина цього світу. І просто так викреслити її з пам'яті за одну ніч не вдасться жодному аудиту.

— Добре, Даню, — тихо відповіла Віра, накриваючи його долоню своєю здоровою рукою. — Я переїду до тебе. Завтра вранці забереш мене.

— От і розумничка, — Данило весело підморгнув їй, підводячись із ліжка. — Готуйся, завтра о десятій я буду тут із машиною. Відсвяткуємо твоє повернення додому.

Він вийшов із палати впевненим, легким кроком. Все йшло за його планом. Він закрив питання з Лізою, повернув Віру і повністю контролював своє життя. Але коли ліфт хмарочоса опускав його вниз, Данило мимоволі поглянув на свої руки. Шкіра на кісточках пальців була заклеєна медичним пластирем — слід від нічного удару в скло кабінету після того, як Ліза пішла. Він міг обдурити Віру, міг обдурити весь кримінальний світ, але ці розбиті руки нагадували йому: його залізне серце все ще стікає кров'ю.