Брудні ставки

Його слова вдарили по кабінету, наче розривний снаряд. Пальці Данила стискали її талію крізь тонку тканину костюма так сильно, що це було на межі болю. Його світлі, майже прозорі очі потемніли від дикої суміші люті, голоду та відчаю. На губах застигла та сама крива, знущальна посмішка хижака, який загнав свою здобич у кут.

— Якщо я захочу, Громова, я і тебе зламаю, — прохрипів він, нахиляючись до її вуха так близько, що його гаряче дихання обпікало шкіру. — Хочеш, щоб я зупинив це все? Ок. Давай зіграємо за моїми правилами. Одна ніч, Лізо. Тут, у моєму кабінеті, або в моєму ліжку. Без твоїх чортових моральних кордонів і плачу за Вірою. Одна ніч повного підкорення. А на ранок... на ранок кожен піде своїм шляхом. Я повернуся до своєї слухняної Віри в лікарню, а ти... ти підеш до біса. Відкриватимеш своє архітектурне бюро і вдаватимеш, що мене ніколи не існувало. Ну що, сонце? Яка твоя ціна за порятунок моєї компанії?

Ліза застигла. Світ навколо неї на секунду хитнувся. Його пропозиція була настільки брутальною, цинічною і принизливою, що їй захотілося з усього розмаху вліпити йому ляпаса. Він навмисно бив по її гордості, намагаючись виставити її звичайною річчю, яку можна купити на одну ніч, щоб довести собі — вона така ж брудна, як і весь його кримінальний світ.

Але Ліза не відвела погляду. Вона дивилася прямо в його шалені, поранені болем зіниці й бачила, як під цією маскою жорстокого тирана тремтять його власні демони. Він блефував. Він катував її, бо сам усередині стікав кров'ю.

— Добре, Корсак, — тихо, але зі сталевою, незламною рішучістю прошепотіла вона, піднімаючи руки й повільно кладучи долоні на його широкі, напружені плечі. — Твоя взяла. Одна ніч. Роби зі мною все, що хочеш. Ламай мене, якщо думаєш, що це тебе вилікує. Купуй моє тіло, якщо твоєму кримінальному его від цього стане легше. Але завтра вранці, коли я піду, ти зупиниш цей клятий аудит, підпишеш папери про ліквідацію бюро мого батька і назавжди даси спокій своїм людям. По руках?

Данило на мить заціпенів. Він чекав від неї чого завгодно: сліз, криків, ляпасів, гордого відходу, але тільки не цієї повної, самовідданої покірності. Його залізний план розсипався. Він хотів принизити її, а вона своєю згодою принизила його самого, показавши, що готова пожертвувати собою заради порятунку інших.

Його залізний контроль остаточно злетів до біса.

— По руках, Громова, — рикнув Данило.

Він підхопив її на руки з такою силою, що з її грудей вирвався короткий зойк, і в один крок переніс на свій масивний стіл із темного скла, змахнувши рукою залишки фінансових звітів на підлогу. Папери розлетілися кабінетом, як білий попіл.

Данило впився в її губи брутальним, голодним, майже божевільним поцілунком. Це не було ніжне залицяння джентльмена — це був вибух первісної пристрасті, яку вони стримували тижнями. Ліза відповіла з такою ж дикою силою, закопуючись пальцями в його кучеряве волосся і притягуючи його до себе. Тонкий брючний піджак полетів на підлогу, за ним — його чорна сорочка.

Його гарячі долоні обпікали її шкіру, залишаючи невидимі шрами пристрасті. Він цілував її шию, ключиці, спускався нижче, змушуючи її вигинатися на скляній поверхні столу і тихо стогнати від задоволення, яке змішувалося з диким адреналіном. Данило брав її так, наче це був його останній бій у житті, наче за стінами цього кабінету дійсно наступав кінець світу. Він намагався зламати її, але з кожним її палким подихом, з кожним рухом її тіла назустріч ламався він сам, повністю здаючись у полон доньці свого найлютішого ворога.

Ранок наступного дня. 06:30.

Кабінет на тридцятому поверсі зустрів новий день холодними променями світанку.

Ліза повільно розплющила очі. Вона сиділа в глибокому шкіряному кріслі Данила, загорнувшись у його великий піджак, який пахнув тютюном і сандалом. Все тіло приємно нило, а губи досі були гарячими від його поцілунків.

На підлозі навколо столу панував повний розгром — розкидані документи, розбита склянка від віскі.

Данило стояв біля панорамного вікна. На ньому вже були чисті чорні брюки та біла сорочка, але рукава знову були закочені, а верхні ґудзики розстебнуті. Він палив, повільно випускаючи сизий дим у вікно. Його профіль знову здавався висіченим зі сталі, але в погляді світлих очей панувала повна, випалена пустеля.

Він почув, що вона прокинулася, але не повернувся. Він поклав на край столу чорну теку.

— Тут наказ про повне припинення аудиту, — тихо, сухо і без жодних емоцій сказав Данило. Його голос звучав мляво. — І фінальні документи про ліквідацію фірми «Громов і партнери». Угода виконана під нуль. Машина чекає тебе внизу, Громова. Водій відвезе тебе додому.

Ліза повільно підвелася, міцніше затягуючи його піджак на своїх плечах. Вона підійшла до столу, взяла теку, але перед тим, як піти до дверей, зупинилася і поглянула на його широку спину.

— Ти отримав те, що хотів, Корсак? — тихо, з легким сумом запитала вона. — Тобі стало легше? Ти задоволений своєю перемогою?

Данило не відповів. Він лише сильніше затягнувся сигаретою, так що вогник на мить спалахнув яскраво-червоним. Його плечі напружилися, але він так і не знайшов у собі сил розвернутися і подивитися їй услід.

— Бувай, Даниле, — прошепотіла вона, розвернулася і вийшла з кабінету, тихо зачинивши за собою двері.

Коли замок клацнув, Данило різко розвернувся і з усього розмаху вгатив кулаком у скляне панорамне вікно хмарочоса. Скло витримало, але на білій сорочці з розбитих кісточок пальців миттєво проступила червона кров. Угода була виконана. Вона пішла до біса, а він мав їхати до Віри. Але зараз, дивлячись на свої скривавлені руки, Данило Корсак чітко розумів — сьогодні вночі він остаточно і безповоротно знищив самого себе.