У лігві хижака

Минуло чотири дні. Чотири нескінченні дні, за які Ліза майже втратила спокій. Вона намагалася завантажити себе роботою, розбирала старі ескізи й навіть почала готувати документи для реєстрації власного архітектурного бюро. Вона переконувала себе, що вчинила правильно, виставивши ту стіну заради Віри. Але місто навколо гуділо, і ехо цього гулу долітало до неї з найнесподіваніших сторін.

Спочатку зателефонував Іван Глущенко. Його голос тремтів не від страху перед криміналом, а від шоку. Він розповів, що Данило прислав нову команду безпеки, яка перерила всю автомайстерню до останнього гвинтика, шукаючи приховані хвости колишнього директора. А сьогодні вранці до неї в гості забігла Мар'яна. Дівчина була блідою і схвильованою.

— Лізо, у Даньки повністю зірвало різьбу, — прошепотіла вона, нервово стискаючи пальцями чашку з чаєм на кухні Лізи. — Він оголосив тотальний аудит. Звільнив уже половину вищого керівництва своїх фірм. Юристи Воронова ходять під себе, силовики Грача налякані до смерті. Він не спить, майже не їсть, п’є тільки чорну каву й віскі. Артур каже, що Корсак просто знищує власну імперію зсередини. Бий своїх, щоб чужі боялися. І знаєш що? Всі розуміють, що справа не в грошах. Він лютує через те, що сталося між вами. Він випалює місто, щоб не думати про тебе. Зроби щось, благаю. Тільки ти можеш його зупинити.

Коли Мар'яна пішла, Ліза довго дивилася в дзеркало. Вона бачила власні синці під очима. Вона розуміла: її шляхетність і відмова заради Віри перетворилися на детонатор, який підірвав і без того покалічену психіку Данила. Він карав увесь світ за те, що не міг отримати її. І якщо вона не зупинить це божевілля зараз, він дійсно згорить у власному пеклі, прихопивши з собою сотні людей.

Ліза впевнено вдягла свій найкращий брючний костюм, зібрала волосся і викликала таксі. Адреса була відома всьому місту — тридцятиповерховий хмарочос корпорації «Корсак-Груп» у самому центрі.

Скляний палац Данила зустрів її гробовою тишею. На ресепшені панувала паніка — дівчата-секретарки судомно перебирали якісь папери, а охорона на вході виглядала так, наче чекала на штурм спецназу.

Побачивши Лізу, старший охоронець миттєво витягнувся в струнку. Її обличчя після подій на нафтобазі знали всі особисті бійці Корсака.

— Єлизавето Вікторівно... — заминаючись, почав він. — Бос у себе. Але він наказав нікого не впускати. Там зараз... важка розмова.

— Мені байдуже, — холодно відрізала Ліза, проходячи повз турнікет. — Проведіть мене до його особистого ліфта.

Охоронець не наважився сперечатися. За хвилину швидкісний ліфт уже піднімав її на тридцятий поверх. Серце калатало в грудях, як божевільне, але Ліза міцно стискала кулаки. Вона не відступить.

Коли двері ліфта відчинилися на топовому поверсі, Ліза опинилася у величезному приймальному залі. Прямо біля масивних дубових дверей кабінету Данила стояв Артур. Побачивши Лізу, права рука Корсака полегшено зітхнув, наче побачив ангела-рятівника. З-за зачинених дверей кабінету пролунав глухий звук удару — Данило знову щось розтрощив.

— Слава Богу, ви прийшли, — тихо прошепотів Артур, підходячи до неї. Його поранена на нафтобазі рука все ще була на пов'язці. — Він там чотири години тримає головного бухгалтера. Лізо, він його знищить. Заходьте без стуку. Будь ласка.

Ліза кивнула. Вона зробила глибокий вдих, підійшла до важких дверей, рішуче штовхнула їх і зайшла всередину.

Кабінет Данила був залитий яскравим денним світлом, але атмосфера всередині здавалася чорнішою за ніч. По центру кімнати на колінах перед столом сидів сивий чоловік у дорогому костюмі — головний бухгалтер корпорації. Його папери були розкидані по всій підлозі.

А за столом, спершись на нього обома руками, стояв Данило. Без піджака, в чорній сорочці з розстебнутими верхніми ґудзиками, з диким, палаючим поглядом світлих очей. У його руці був затиснутий важкий скляний стакан, який він, здавалося, був готовий запустити в голову нещасному старому.

— Я запитую востаннє, виродку... — прошипів Данило, і метал у його голосі міг би різати камінь.

— Припини це, Корсак! — дзвінкий, чистий голос Лізи розірвав задушливу тишу кабінету.

Данило миттєво застиг. Його світлі зіниці дико округлилися, а рука зі склянкою повільно опустилася. Він повільно підвів голову, і коли його погляд зафіксувався на Лізі, яка стояла на порозі з високо піднятою головою, на його обличчі промайнув цілий спектр емоцій — від люті до дикого, голодного відчаю.

Бухгалтер злякано озирнувся на дівчину, не вірячи, що хтось посмів так розмовляти з Корсаком.

— Заберіть свої папери і вийдіть, — спокійно наказала Ліза старому, навіть не дивлячись на нього. Її погляд був прикутий до Данила. — Обидва. Жваво.

Бухгалтер судомно почав згрібати аркуші з підлоги й майже повзучи вискочив із кабінету, з гуркотом зачинивши за собою двері.

Ліза і Данило залишилися наодинці посеред величезного розкішного кабінету. Напруга між ними злетіла до такого градусу, що здавалося, зараз почне плавитися скло панорамних вікон. Корсак повільно обійшов стіл, його кроки були беззвучними, але швидкість — хижою. За кілька секунд він опинився впритул до неї, важко дихаючи і дивлячись на неї зверху вниз.

— Ти що тут забула, Громова? — прохрипів він, і на його губах знову з'явилася та сама знущальна, цинічна посмішка, але цього разу вона була карикатурною, кривою від внутрішнього болю. — Прийшла перевірити, як працює мій аудит? Чи вирішила повернути офіс батька назад? Я ж сказав тобі — забудь про мене. У нас була «хвилинна слабкість», пам'ятаєш?

— Досить брехати, Даниле! — Ліза зробила крок уперед, майже впритул притискаючись до його грудей і змушуючи його замовкнути. — Ти випалюєш це місто через мене. Ти трощиш власну компанію, ламаєш долі своїх людей, бо боїшся зізнатися самому собі, що твоя помста померла, а замість неї залишилася я! Подивися на себе! Ти став схожим на чудовисько. Зупини це божевілля. Я тут. Я прийшла.