Ефект доміно

Після візиту в кав’ярню Мар'яни Данило Корсак остаточно втратив зв'язок із гальмами. Те, що він побачив там Лізу, те, як вона дивилася на нього — з цією чортовою сумішшю болю, гордості й німого прощення, — випалило в його грудях останні залишки терпіння. Він дав їй свободу. Він повернув їй офіс. Він назвав їхній поцілунок «хвилинною слабкістю». Але замість полегшення отримав зашморг, який затягувався на його шиї щоразу, коли він згадував аромат її шкіри.

Йому потрібно було вбивати. Не людей — Грача і Консультанта вже не повернути з пекла, — а ту слабкість, яка оселилася всередині нього.

— Артуре, збирай усіх, — Данило набрав праву руку, навіть не завівши двигун свого позашляховика. Його голос у слухавці звучав як скрегіт заліза по бетону.

— Кого «усіх», бос? Юристів Воронова чи бійців з порту? — уточнив Артур, миттєво відчувши, що Корсака знову несе у небезпечне піке.

— Усіх директорів, бухгалтерів, керівників служб безпеки кожної нашої фірми. Від логістичних центрів Грача до будівельних підрядів і дрібних охоронних контор. Сьогодні о вісімнадцятій нуль-нуль у головному офісі. Хто запізниться бодай на хвилину — у той же день шукає нову роботу. Або нові коліна.

— Бос, але ж ми щойно закрили справу з Грачем, люди втомилися...

— Мені начхати, Артуре! — гаркнув Данило, з силою вдаривши долонею по керму. — Втомилися? Відпочинуть на цвинтарі. Я оголошую жорстокий, тотальний аудит по всій імперії. З перевіркою кожної квитанції за останні три роки, графологічною експертизою підписів і поліграфом для кожного топменеджера. В автомайстерні мені сьогодні крадії малювали звіти прямо під носом. Хтось вирішив, що я став м'яким? Що я загрався у великого боса і перестав рахувати деталі? Я нагадаю їм, звідки я прийшов. Бий своїх, щоб чужі боялися. Виконуй.

18:00. Головний конференц-зал корпорації «Корсак-Груп».

Атмосфера у величезному залі на тридцятому поверсі хмарочоса нагадувала зал очікування перед стратою. За довгим столом з темного скла сиділи понад двадцять чоловіків у дорогих костюмах — еліта фінансового та силового крила Данила. Кожен із них заробляв сотні тисяч, кожен вважав себе недоторканним. Але зараз вони сиділи, затамувавши подих, і з жахом дивилися на порожнє крісло на чолі столу.

Двері розчинилися без звуку.

Данило зайшов швидким, хижим кроком. На ньому не було звичного лощеного піджака — лише чорна сорочка з закоченими рукавами та важкий армійський годинник на зап'ясті. Він не став сідати. Він пройшов уздовж столу, повільно оглядаючи присутніх своїми сліпучо-світлими, прозорими очима, від погляду яких у дорослих кримінальних авторитетів пробігав мороз по шкірі.

Він кинув на скляну поверхню важку стопку паперів.

— Перед вами — результати аудиту «Корсак-Моторс», який я провів сьогодні о дев'ятій ранку особисто, — тихо, майже пошепки почав Данило, і цей шепіт бив по вухах сильніше за крик. — П'ять людей звільнені. Колишній директор Олег зараз сидить в ангарі з Артуром і згадує, куди переписував мої гроші. Я побудував цю імперію на крові й залізній дисципліні. Я знаю кожен цент, який заходить у мої кишені. Але останні місяці ви, панове, вирішили, що вовк постарів. Що вовк захопився війною з Громовим і перестав дивитися під ноги.

Він сперся обома руками на стіл, нахилившись до директора логістичного крила:
— У твоїх звітах по паливу за минулий квартал нестиковка на сорок тисяч євро. Ти думав, я не помічу дрібних приписок, Сергію?

Директор зблід, його губи затремтіли, але він не встиг сказати ні слова. Данило різко випрямився і подивився на керівника служби безпеки.

— З цієї секунди в кожному офісі починається зачистка. Жодних компромісів. Усі рахунки заблоковані до повного з'ясування. Хто крав хоч гривню — вилетить звідси без вихідної допомоги та з вовчим квитком у кримінальному світі. Якщо виявиться підробка або кримінальний схематоз за моєю спиною — Артур особисто займеться вашим здоров'ям. Я випалю будь-яку гниль у цій компанії. Мені потрібна абсолютна, залізна лояльність. Ви зрозуміли мене?!

— Так, Данило Михайлович... — хором, тремтячими голосами відповіли чоловіки.

— Вільні. На перевірку — три доби. Хто не здасть звіти — пишіть заповіт, — холодно відрізав Корсак.

Коли зал миттєво спорожнів, Данило підійшов до панорамного вікна і притиснувся лобом до холодного скла. За вікном вечірній Київ запалював мільйони вогнів. Його люди лютували, бізнес тріщав від його жорсткості, він ламав усе, до чого міг дотягнутися, щоб просто заглушити цей чортів голос у голові.

Він щойно оголосив війну власній імперії, щоб не думати про те, що Ліза Громова зараз сидить у кав'ярні Мар'яни, п'є капучино і приймає рішення ніколи більше не пускати його у своє життя. Данило Корсак перемагав усіх своїх ворогів, але з тріском програвав війну самому собі.