Робота на злам

Данило крутив кермо з такою силою, що шкіра на руках рипіла. Цигарковий дим виїдав очі, але він не відкривав вікно. Слова, які він щойно кинув Лізі в обличчя, душили його сильніше, ніж будь-який чад. «Хвилинна слабкість, з ким не буває». Брехло. Свідоме, боягузливе брехло. Він ледь стримався, щоб знову не притиснути її до тих чортових дверей і не начхати на всі принципи у світі.

Йому терміново потрібно було виплеснути цю злість, яка випалювала нутрощі. На кримінальні розбірки з Грачем адреналіну вже не вистачало — там усе було зачищено. Тому Данило згадав про інший головний біль.

Він повів машину на околицю міста, у промислову зону, де розташовувався один із його перших офіційних об'єктів — велика автомайстерня «Корсак-Моторс». Колись він відкривав її з ідеєю легального бізнесу: викуповувати елітні розбиті автівки з аукціонів США та Європи, відновлювати до ідеалу та продавати за великі гроші. Але останні пів року майстерня показувала стабільний мінус. Ранковий аудит, який Артур скинув йому на пошту, чітко вказував: за документами там працювало п'ятнадцять топових майстрів, закуповувалося дороге обладнання, а реальний вихлоп — одна, максимум дві машини на місяць. Хтось там занадто розслабився, або просто крав його гроші, думаючи, що Корсак зайнятий великим криміналом і не помітить дрібних збитків.

Чорний позашляховик Данила з гуркотом залетів на територію майстерні, заблокувавши виїзд із головного боксу.

Данило вийшов із машини, різко зачинивши двері. На ходу він зняв піджак, кинув його на капот і закатав рукава сорочки, оголюючи татуювання та напружені вени. Погляд його світлих очей обіцяв кожному, хто зараз потрапить під руку, швидку фінансову та фізичну розправу.

Він з ноги відчинив важкі металеві двері головного ангару.

Всередині панувала напівсонна атмосфера. Смерділо мазутом, дешевою кавою та сигаретним димом. Три підйомники з дорогими спорткарами були підняті, але біля них нікого не було. У кутку, на старому шкіряному дивані, троє майстрів у брудних комбінезонах ліниво крутили в руках телефони й голосно реготали з якогось відео. Старший менеджер — повний чоловік із лисиною на ім'я Олег — сидів за скляною перегородкою офісу, спокійно попиваючи чай і розгадуючи кросворд.

Поява Корсака подіяла на них як вибух світлошумової гранати. Телефон у руках одного з механіків вислизнув і з тріском впав на бетонну підлогу. Олег у кабінеті миттєво поперхнувся чаєм, судомно підхоплюючись із крісла.

— Данило Михайлович... — заїкаючись, пролепетав менеджер, вибігаючи назустріч і витираючи спітнілі руки об штани. — Ми не очікували... Ви ж мали бути на зустрічі з Вороновим...

Данило повільно підійшов до дивана. Механіки підскочили на ноги, витягнувшись у струнку, наче перед генералом. Корсак мовчки взяв зі столу роздрукований звіт з аудиту, покрутив його в пальцях, а потім підняв очі на Олега. В цих прозорих зіницях палав такий вогонь, що менеджер мимоволі зробив крок назад.

— Я дивлюся, у вас тут курорт, — тихо, майже лагідно промовив Данило, і цей спокійний тон лякав значно сильніше, ніж крик. — П'ятнадцять людей на ставці. Закупівля деталей на двісті тисяч євро за минулий місяць. А на виході — один відновлений «Порше», у якого, як мені донесли, через три дні відвалився бампер на трасі. Олег, ти мені зараз дуже детально, по пунктах розповіси, куди йдуть мої гроші. Або ви всі прямо зараз знімете ці комбінезони й підете звідси голі. Як мій старий знайомий Воронов вчора ввечері.

Ангар застиг у смертельній тиші. Лють Данила нарешті знайшла свій вихід, і він збирався влаштувати тут повне обнулення.

Данило повільно підійшов до Олега. Кроки його туфель глухо відбивалися від бетонної підлоги ангару. Менеджер стиснувся, намагаючись втиснутися спиною в скляну стіну власного офісу.

— Ну, я чекаю, Олежику, — Данило зупинився за пів кроку, дивлячись на нього зверху вниз. Його світлі очі здавалися двома крижаними лезами. — Розкажи мені, як так вийшло, що за документами ми закупили оригінальну титанову вихлопну систему на цей «Мерседес», — він кинув презирливий погляд на підняту машину, — а коли я заходив, то помітив під нею дешевий китайський аналог, зварений кривими руками в сусідньому гаражі?

— Данило Михайлович... там... поставка затрималася... ми тимчасово... — пролепетав Олег, покриваючись великими краплями поту.

Данило раптом блискавичним рухом викинув руку вперед, схопив Олега за комір фірмової сорочки й з силою втиснув його в скляну перегородку. Скло жалібно затріщало. Троє механіків на дивані одночасно здригнулися і затамували подих, боячись навіть поворухнутися.

— Тимчасово? — прошипів Данило прямо в обличчя менеджеру. Голос був низьким, хрипким і вібрував від ледь стримуваної агресії. — Ти думав, якщо я зайнятий зачисткою міста від Грача, то сюди не зазирну? Думав, Корсак не вміє рахувати деталі? Ти крав мої гроші, брав оригінали з аукціонів, продавав їх наліво, а моїм клієнтам ставив брудний хлам.

Він розтиснув пальці, і Олег мішком сповз по склу на підлогу, судомно хапаючи ротом повітря. Данило повільно повернувся до трьох механіків, які стояли ні живі, ні мертві.

— Тепер ви, — Корсак підійшов до робочого столу, де лежали інструменти, взяв важкий розвідний ключ і ліниво покрутив його в руці. — За документами ви відновлювали двигун цього «Порше» два тижні. Розказуйте, де оригінальні турбіни, які я особисто замовляв з Німеччини?

— Ми... ми не знаємо... Олег привозив коробки... — почав один із хлопців, бліднучи на очах і дивлячись на важкий ключ у руці боса.

— Не та відповідь, — тихо сказав Данило.

Він раптом з усього розмаху вгатив розвідним ключем по капоту розібраного «Порше». Метал з глухим, страшним тріском зім'явся, а по ангару розлетілося ехо від удару. Механіки мимоволі закрили голови руками.

— Хто організував схему? Куди вивозили запчастини? — Данило зробив крок до них, і метал у його голосі міг би різати залізо. — Якщо через три секунди я не почую адресу складу або ім'я перекупника, я перевірю цим ключем міцність ваших колінних чашечок. Мені сьогодні втрачати нічого, день і так паршивий. Один!