Повне обнулення

Закритий заміський комплекс «Зелений мис» на Обухівській трасі зустрів їх тишею багатого життя. Високі сосни, ідеально підстрижені газони й розкішна вілла в глибині території. Для всього світу заступник міністра Сергій Воронов був поважним державним діячем. Для Данила він був «Консультантом» — чудовиськом, яке розчерком пера знищувало людські долі.

Охорона комплексу навіть не встигла підняти тривогу. Артур залишив Данилу своїх найкращих бійців, які без звуку зняли зовнішні пости.

Данило і Ліза зайшли до масивного кабінету Воронова без стуку. Заступник міністра, сивочолий чоловік у дорогому халаті з єгипетської бавовни, спокійно пив коньяк біля каміна. Побачивши непроханих гостей, він навіть не поворухнувся.

— О, спадкоємиця Громова, — Воронов тонко посміхнувся, переводячи погляд на Данила. — І... Корсак-молодший. Треба визнати, твій батько був куди більш вихованим, хлопче. Він хоча б плакав, коли я забирав його акції.

Данило не став кричати чи кидатися з кулаками. Він повільно пройшов до крісла навпроти Воронова, сів, закинувши ногу на ногу, і поклав на стіл чорний блокнот Громова.

— Мені не потрібні твої сльози, Воронов, — тихо, з убивчим спокоєм промовив Данило. — І твоє життя мені теж не потрібне. Вбивати тебе — надто велика розкіш. Я придумав дещо краще. Повне обнулення.

Ліза зробила крок уперед і відкрила свій ноутбук, підключивши його до зашифрованої мережі Консультанта через коди свого батька.
— Твій фінансовий шифр розганявся три хвилини, Воронов, — холодно сказала Ліза. — Мій батько виявився параноїком і записав усі ваші спільні офшори, номери рахунків у Швейцарії та Панамі, а також документи на цей маєток, автопарк і закордонну нерухомість.

Обличчя Консультанта вперше смикнулося. Він швидко підійшов до столу, дивлячись на екран, де один за одним блокувалися його рахунки.

— Що ви робите?! Це мільярди! Я знищу вас обох! — закричав він, втрачаючи весь свій лоск.

— Підписуй папери про дарування та переказ коштів, — Данило дістав із кишені пачку заздалегідь підготовлених бланків і кинув перед ним ручку. — На рахунки фонду допомоги дітям-сиротам та постраждалим від незаконних колекторських схем. Усе до останнього цента. Твої машини, твої квартири, цей чортів «Зелений мис» — відсьогодні все це тобі не належить. Ти перетворишся на те, на що двадцять років тому перетворив мою матір. На ніщо.

Під дулом пістолета Данила і під чітким наглядом Лізи, яка контролювала кожен банківський транш, Воронов тремтячими пальцями підписав усе. Його фінансова імперія, яка будувалася на крові та сльозах, зникла за п'ятнадцятьхвилин.

Коли остання транзакція була підтверджена, Данило підвівся.
— А тепер — фінальний акорд, — Корсак хижо посміхнувся. — Знімай халат, Воронов. І труси теж знімай.

— Що?! — заступник міністра витріщив очі.

— Ти викинув мою родину на вулицю голими й босими. Я обіцяв, що борг буде повернуто повністю. Знімай усе.

За хвилину бійці Данила вивели колишнього всемогутнього Консультанта за ворота комплексу «Зелений мис». Поважний заступник міністра залишився стояти посеред Обухівської траси абсолютно голим, босим, без копійки в кишені й без жодного документа. Його офіційне та кримінальне життя закінчилося назавжди.

Вечір того ж дня. Квартира Данила.

За вікном панувала тиха ніч, а в панорамних вікнах відбивалися вогні заспокоєного міста. Віра була в надійній приватній клініці під охороною Артура, її життю нічого не загрожувало. Війна була закінчена. Вороги знищені, борги сплачені.

Ліза стояла біля вікна у вітальні, тримаючи в руках склянку з водою, коли Данило повернувся з кабінету. На ньому більше не було костюма — лише розстебнута чорна сорочка. Він виглядав втомленим, але спокійним. Його світлі очі більше не горіли крижаною люттю.

Ліза повільно повернулася до нього і тихо, але твердо сказала:
— Ну ось і все, Корсак. Консультанта більше немає, Грача теж. Я думаю... тепер я можу їхати додому спокійно. Мені більше нічого не загрожує. Моя квартира вціліла, замки я зміню. Борг мого батька закрито кров'ю.

Данило застиг на місці. Його обличчя на мить закам'яніло, а в погляді промайнуло щось схоже на розчарування, але він миттєво повернув свою звичну маску байдужого, іронічного циніка. Він невимушено знизав плечима:
— Як хочеш, Громова. Твоє право, тримати силою тебе ніхто не буде. Але... давай повечеряємо, вип'ємо. А потім мій водій відвезе тебе додому в цілковитій безпеці. Сьогодні ж свято, як-не-як. Повне обнулення твого найстрашнішого ворога. Погодься, ти мені винна бодай одну спокійну вечерю.

Він підморгнув їй, і Ліза не змогла відмовити.

Через пів години на столі стояла замовлена з ресторану паста та пляшка хорошого сухого вина. Проте спокійної розмови не вийшло. Адреналін після перестрілки й фінансового штурму все ще вирував у їхніх венах, трансформуючись у шалену, іскристу хімію.

Кожне слово перетворювалося на словесну дуель. Вони засипали одне одного шпильками, сперечалися про принципи, і цей емоційний пінг-понг ставав дедалі гарячішим. Ліза дивилася на його губи, на шрами на руках, а Данило не зводив очей з її тонкої шиї та ключиць. Напруга в кімнаті згустилася так, що повітря здавалося наелектризованим.

У якийсь момент, коли Ліза вкотре уїдливо відповіла на його підколку, Данило раптом різко підвівся, перехопив її руку прямо над столом і ривком притягнув до себе. Склянка з водою ледь не перекинулася.

— Ти занадто багато говориш, сонце, — хрипко прошепотів він.

Наступної секунди його губи накрили її губи в голодному, брутальному і водночас неймовірно солодкому поцілунку. Це був вибух. Ліза відповіла з такою ж пристрастю, вчепившись пальцями в його сорочку, відчуваючи, як земля йде з-під ніг. Данило міцно стиснув її талію, притискаючи до свого гарячого тіла...

Але коли його долоня ковзнула вище, намагаючись зняти з неї блузку, Ліза раптово знайшла в собі сили. Вона вперлася долонями в його груди й з зусиллям відштовхнула його. Обидва важко дихали, дивилися одне на одного божевільними очима.