Ціна порятунку

Звуки пострілів закладали вуха, змішуючись із брутальним шурхотом куль по металу. Данило діяв як ідеальна машина смерті. Його пістолет випльовував свинець без промаху. Перші два амбали, які тримали Віру, з глухим стогоном рухнули на брудний асфальт. Корсак миттєво перевів приціл на третій позашляховик, звідки по ньому вівся щільний вогонь, повністю взявши на себе решту бійців Грача. Він прикривав дівчат власним тілом.

Але старий мафіозі, засліплений люттю від втрати своєї імперії, вже не думав про порятунок. Його обличчя перекосилося від дикої судоми. Він підняв свій маленький револьвер, направляючи його прямо в груди зв'язаної Віри, яка намагалася відповзти за іржаву бочку.

— Даню-ю-ю! — відчайдушно закричала Ліза.

Вона бачила, що Данило фізично не встигає розвернутися — його затисли вогнем останні шістки Грача. Час ніби сповільнився. Ліза поглянула на асфальт прямо перед собою. Біля її руки лежала важка залізна зброя — трофейний пістолет одного з перших убитих бандитів.

Вона ніколи в житті не тримала в руках нічого небезпечнішого за офісний дирокол. Її пальці тремтіли так, що шкіра здавалася крижаною. Але в голові спалахнула лише одна думка: «Якщо Віра помре, Данило згорить у власному пеклі. Я не дозволю цьому статися».

Ліза схопила важку зброю обома руками, підвелася на коліна і, навіть не цілячись, просто виставила руки вперед, заплющивши очі.

Грім.

Важка віддача боляче вдарила в зап'ястя, змусивши її скрикнути. Але майже одночасно пролунав і другий постріл — це Грач усе ж таки встиг натиснути на гачок свого револьвера за частку секунди до того, як куля Лізи пробила йому грудну клітку.

Старий мафіозі застиг. Його дикі очі округлилися, палиця з золотим набалдашником з гуркотом упала на асфальт, а слідом за нею впав і сам господар минулого, назавжди замовкнувши у калюжі власного мазуту.

— Віро! — Данило вискочив із-за резервуара, коли останній боєць Грача впав із пробитою головою.

Він підлетів до Віри, яка тихо кричала від болю, притискаючи руку до тіла. Куля Грача все ж таки влучила в неї. Але, на щастя, пройшла навиліт через м'яку тканину передпліччя, лише сильно поранивши руку і залишаючи кривавий слід на її світлому светрі. Данило швидко зірвав свій ремінь, перетискаючи їй руку вище рани, щоб зупинити кровотечу.

— Все добре, малявко, все добре, ти жива, — хрипко, майже божевільно шепотів він, цілуючи її в чоло, поки Віра тихо плакала від шоку та болю.

А потім Данило повільно повернув голову.

Ліза все ще сиділа на колінах серед брудного асфальту нафтобази. Пістолет випав із її ослаблих пальців. Вона дивилася на свої руки, які щойно забрали людське життя, і її всю колотило від дикої, некерованої істерики. Вона не могла вдихнути повітря.

Данило підвівся, залишаючи Віру в безпечному кутку. Його кроки були швидкими. Наступної секунди він просто впав перед Лізою на коліна, обхопив її обличчя своїми великими, гарячими долонями й змусив подивитися собі прямо в очі.

— Подивися на мене, Лізо! Дихай! Чуєш? Дихай! — його голос, зазвичай холодний і нахабний, зараз вібрував від такої колосальної, щирої емоції, яку вона ніколи в ньому не чула. — Ти врятувала її. Ти врятувала нас обох. Чуєш мене, сонце? Ти все зробила правильно.

Ліза раптом уткнулася обличчям у його широкі груди, розридавшись у голос. Вона чіплялася пальцями за його чорну футболку, наче це був єдиний рятівний круг у цьому кривавому океані. Данило міцно обійняв її, закопуючись носом у її волосся, і вперше в житті не намагався сховатися за своєю маскою циніка. Донька Віктора Громова щойно пролила кров, щоб захистити його світ. І з цією секундою його план помсти помер остаточно. Залишилася лише вона. Його небезпечна, люба наживка.

Здалеку почувся виск шин — це на великій швидкості прилетіли перші машини Артура, які закінчили зачистку маєтку Грача.

Данило підняв Лізу на руки, бережно, наче найбільший скарб у світі, і повернувся до Віри.
— Артуре! — гаркнув Корсак, коли права рука вискочив із машини. — Віру швидко в клініку до наших лікарів. Рана наскрізна, зашити й обробити. Виставити три кільця охорони.

— Зрозумів, бос! — Артур підхопив Віру, яка, засинаючи від шоку, встигла лише слабо стиснути руку Лізи на прощання на знак подяки.

Данило посадив Лізу на заднє сидіння своєї понівеченої кулями машини, сів за кермо і дістав із кишені той самий чорний блокнот Громова, який вона вберегла під час перестрілки. Годинник на панелі показував 14:15. Зустріч на «Зеленому мисі» вже почалася.

— Ну що, сонце, — Данило повернувся до неї, і в його світлих очах знову затанцювали небезпечні бісики, але тепер у них була безмежна повага та пристрасть. — Грача більше немає. Залишився останній щур, який зламав моє дитинство і зробив твого батька чудовиськом. Ти зі мною до кінця?

Ліза витерла сльози з обличчя, глибоко вдихнула і вперше за весь цей довгий час твердо всміхнулася йому у відповідь:
— До самого кінця, Корсак. Поїхали вбивати Консультанта.