Хід конем

Данило не втратив жодної секунди. Крижаний жах за життя Віри миттєво трансформувався у чисту, прораховану лють стратега. Він різко викрутив кермо, розвертаючи автомобіль на 180 градусів прямо посеред траси. Шість циліндрів під капотом злетіли на максимальні оберти.

Однією рукою він упевнено тримав кермо, а іншою вже набирав Артура. На тому кінці дроту відповіли миттєво, на тлі чулися глухі постріли.

— Артуре, слухай сюди, — голос Данила звучав як удар сокири. Жодних емоцій, лише залізний наказ. — План міняється. Грач узяв Віру. Він чекає мене на старій нафтобазі біля порту. Вимагає блокнот і Громову.

— Бос, я розвертаю хлопців, ми їдемо туди... — закричав Артур у слухавку.

— Ні! — відрізав Данило. — На нафтобазу я їду сам. Разом із Лізою. Якщо Грач побачить там твої машини, він вистрілить Вірі в голову ще до того, як я вийду з салону. Твоє завдання інше, Артуре. Бери всіх наших людей, усю важку зброю і штурмуйте головний маєток Грача. Спаліть його офіси. Заберіть касу. Знищіть усе, що йому належить. Старий має зрозуміти, що поки він грається зі мною на нафтобазі, він втрачає свій трон. Зробіть так, щоб йому не було куди повертатися.

— Зрозумів, бос! Зробимо в найкращому вигляді, — хрипко відповів Артур. — Удачі на нафтобазі. Не дай їм забрати дівчат.

Данило кинув телефон на панель і сильніше втиснув педаль газу в підлогу. Машина летіла до портової зони.

Ліза сиділа поруч, міцно вчепившись пальцями в край сидіння. Її обличчя було блідим, але в очах не було й краплі паніки. Вона уважно слухала розмову і тепер розуміла: Данило йде на шалений ризик. Він залишає себе без прикриття, щоб врятувати Віру і захистити її, Лізу.

— Ти справді збираєшся віддати мене йому? — тихо запитала вона, дивлячись на профіль Данила.

Корсак на мить кинув на неї швидкий, скануючий погляд своїх світлих очей. На його губах з'явилася та сама знайома, хижа посмішка, але цього разу в ній не було хамства — лише смертельний азарт.

— Сонце, я нікому не віддаю те, що належить мені, — прошепотів він, і його голос вібрував від адреналіну. — Грач думає, що він тут господар. Він думає, що дитбудинковий хлопчик приповзе на колінах. Він зараз побачить, як помирає його світ. Ти просто роби все, що я скажу. Коли я дам знак — падай на підлогу машини й закривай голову руками. Все інше — моя робота.

Ліза лише мовчки кивнула. Вона довіряла йому. Тепер — абсолютно.

13:45. Стара нафтобаза біля порту.

Занедбана територія порту зустріла їх іржею величезних резервуарів, брудним асфальтом і запахом старого мазуту. Чорний автомобіль Данила повільно заїхав на центральний майданчик і зупинився. Данило не глушив двигун, залишаючи машину готовою до будь-якого маневру.

Навколо стояли три тоновані позашляховики людей Грача. Біля одного з них, спираючись на палицю з золотим набалдашником, стояв сам старий мафіозі. Поруч із ним двоє амбалів тримали Віру. Її руки були зв'язані за спиною, на щоці виднівся свіжий синець, але вона трималася гордо, з поглядом, повним цілковитої тривоги за Данила.

Данило повільно відчинив двері й вийшов із машини. Він застебнув піджак на один ґудзик, ховаючи під ним руків'я пістолета, і впевнено зробив кілька кроків уперед. Ліза вийшла з пасажирського сидіння слідом, тримаючи в руках чорний шкіряний блокнот батька.

— Ну що, старий хричу, — голосно і чітко крикнув Данило, і його голос ехом відбився від залізних резервуарів. — Я привіз тобі те, що ти просив. Блокнот Громова і його доньку. Відпускай Віру.

Грач визвірився у гнилій посмішці, міцніше стиснувши палицю:
— Корсак... Який ти передбачуваний. Прибіг, як миленький. Думав, що ти став королем міста? Ти просто щеня. Кидай блокнот на землю і віддай мені дівчину. Тоді, можливо, твоя подружка з дитбудинку проживе ще кілька хвилин.

У цей момент у кишені Грача настійливо і гучно задзвонив телефон. Старий незадоволено насупився, дістав слухавку і притиснув до вуха:
— Що там ще?! Я зайнятий...

З динаміка пролунав переляканий, панічний крик його головного охоронця з маєтку, який було чути навіть Лізі за кілька метрів:
— Бос! Нас штурмують! Люди Корсака... їх десятки, у них автомати! Вони підірвали ворота, маєток горить! Наших офісів більше немає, касу забрали! Бос, нас знищують!...

Зв'язок обірвався звуком чергового вибуху на тому кінці дроту.

Обличчя Грача миттєво перетворилося з переможного на блідо-сіре. Його руки затремтіли. Він підняв дикі, повні люті й розпачу очі на Данила.

— Ти... ти що наробив, виродку?! — закричав старий, піднімаючи палицю. — Ти спалив мій дім?!

— Я спалив твоє життя, Грач, — спокійно, з посмішкою абсолютного переможця відповів Данило, і в цю ж секунду його рука блискавично пірнула під піджак. — Падай, Лізо! — гаркнув він.

Ліза миттєво впала на асфальт за колесо машини, закриваючи голову руками.

Простір нафтобази вибухнув гучними, різкими звуками пострілів. Данило стріляв на ураження — перші дві кулі миттєво знесли амбалів, які тримали Віру. Віра, скориставшись моментом, впала вбік, ховаючись за іржаву бочку.

Люди Грача відкрили вогонь у відповідь, кулі почали кришити лобове скло машини Данила і вибивати іскри з металу. Данило зробив перекат, ховаючись за сусідній резервуар, і продовжував методично, як професійний кілер, відстрілювати шісток старого одну за одною.

Грач, розуміючи, що втратив усе, з криком люті вихопив маленький револьвер із кишені халата і направив його прямо на Віру, яка лежала в кутку.

— Даню-ю-ю! — відчайдушно закричала Ліза, бачачи, що Корсак не встигає повернути зброю в бік старого.