Межа пристрасті та кривавий вибір

Ніч огорнула місто важким, чорним саваном. У квартирі Данила панувала мертва тиша, яку порушував лише тихий, мінорний гул кондиціонера.

Ліза крутилася на шовкових простирадлах у гостьовій спальні. Поруч тихо і втомлено дихала Віра, яка заснула майже миттєво після пережитого жаху. Але до Лізи сон не приходив. Варто було їй заплющити очі, як перед нею поставав Данило — його крижані світлі зіниці, татуювання на сильних руках, хрипкий голос біля самого її вуха. Вона відчувала, як невидимі нитки, що зв’язали їх із першої секунди зустрічі, затягувалися дедалі міцніше.

О третій годині ночі вона не витримала. Жага висушила горло. Ліза тихо, наче привид, вислизнула з-під ковдри й попрямувала темним коридором до кухні.

Вона не вмикала світло. Проте, переступивши поріг, застигла.

Біля панорамного вікна, крізь яке пробивалося тьмяне світло нічного міста, стояв Данило. Він був лише в чорних домашніх штанах. Його широкий, рельєфний торс, поцяткований шрамами від куль та ножів, зараз здавався вилитим із темного мармуру. В одній руці він тримав склянку з віскі, а на барній стійці лежав відкритий чорний блокнот її батька, підсвічений екраном ноутбука.

Данило не повернувся, але його низький, прокурений голос розірвав тишу:
— Знову не спиш, Громова? Я ж казав, що вночі кусаюся. А ти все одно лізеш у лігво до вовка.

Ліза зробила невпевнений крок уперед, обхопивши себе руками за плечі. На ній була проста біла футболка Віри, яка ледь прикривала стегна.
— Я просто хотіла води, — тихо відповіла вона.

Данило повільно повернувся. Його погляд — темний, важкий, голодний — миттєво пройшовся по її оголених ногах, тонкій талії й зупинився на обличчі. Він поставив склянку, зробив три повільні кроки й опинився впритул до неї. Ліза виявилася затиснутою між його гарячим тілом і холодним краєм кухонного столу. Від нього пахло алкоголем, тютюном і чистою, дикою чоловічою силою.

— Ти граєшся з вогнем, сонце, — прошепотів він, і його рука раптом піднялася, великий палець повільно, злегка натискаючи, провів по її нижній губі. Ліза затамувала подих, серце забилося у шаленому темпі. — Твій батько зруйнував моє життя. Я мав зненавидіти тебе. Мав зламати тебе, як він зламав мою матір. Але я дивлюся на тебе... і все, про що я можу думати — це як сильно я хочу тебе привласнити.

— То привласни, — раптом випередила його думки Ліза, заглядаючи в самі зіниці свого мучителя. Вона більше не боялася. — Якщо це зцілить твій біль, Даниле... якщо це викупить гріхи мого батька — роби що хочеш. Але ти не монстр. Я бачила твої очі в лікарні.

Данило глухо заричав. Його долоня миттєво перемістилася на її потилицю, пальці заплуталися у волоссі, змушуючи закинути голову. Він нахилився, його губи були за міліметр від її губ. Вона вже відчувала їхній жар, готова була віддатися цьому брутальному, голодному поцілунку... але в останню секунду Данило застиг. Його кісточки пальців побіліли від напруги. Він заплющив очі, борючись із власними демонами, і різко відпустив її, зробивши крок назад.

— Іди спати, Лізо, — хрипко, майже з болем вимовив він, відвертаючись до вікна. — Поки я не забув, чиє прізвище ти носиш. Йди.

Ліза, важко дихаючи, розвернулася і майже втекла до своєї кімнати. Наступні кілька годин вона просто слухала стукіт власного серця.

Ранок наступного дня. 07:30.

Коли сонце ледь пробилося крізь хмари, Данило вже сидів у кабінеті. На його обличчі не було ні краплі втоми — лише хижа зосередженість. Ноутбук видав фінальний аналіз даних з блокнота Віктора Громова.

— Є, — тихо викарбував Корсак.

Серед зашифрованих списків «Зеленого мису» випливло конкретне ім'я. Заступник міністра фінансів — Сергій Воронов. Саме він підписував документи про фіктивні банкрутства двадцять років тому, і саме він керував діями Громова. Це і був «Консультант». І сьогодні, у четвер, о 14:00 у нього була запланована закрита зустріч у заміському комплексі «Зелений мис».

Данило швидко взяв зі столу пістолет, перевірив обойму, загнав патрон у патронник і сховав зброю під піджак. Він уже виходив до коридору, коли перед ним стіною виросла Ліза. Вона вже була одягнена і зібрана.

— Я їду з тобою, — твердо сказала вона.

— Ти з глузду з'їхала, Громова? — Данило роздратовано насупився. — Я їду на зустріч із людиною, яка вбила мого батька і смикала за ниточки твого. Там буде кривава баня. Сиди тут із Вірою.

— Цей чоловік зробив мого батька чудовиськом, — Ліза зробила крок уперед, заглядаючи йому в очі. — У блокноті тата є кодові фрази та паролі до рахунків Консультанта, які знаю лише я, бо батько вчив мене фінансовому шифруванню. Без мене ти отримаєш лише кулю в лоб. Ти візьмеш мене, Корсак. Це і мій борг також.

Данило кілька секунд дивився на неї, а потім брутально схопив за руку і потягнув до ліфта:
— Добре. Але якщо ти смикнешся хоч на міліметр — я сам тебе пристрелю.

13:15. Обухівська траса.

Чорний автомобіль Данила на великій швидкості мчав до «Зеленого мису». До зустрічі залишалося менше години. Артур із бійцями вже виїхав на прикриття.

Раптом на панелі автомобіля загорівся екран телефону Лізи, який вона тримала в руках. Номер був прихований. Ліза здригнулася, подивилася на Данила, і той кивнув: «Вмикай гучний зв'язок».

Вона тремтячими пальцями провела по екрану.
З динаміків пролунав старечий, але неймовірно жорстокий і задоволений сміх. Грач.

— Ну привіт, маленька спадкоємице, — прохрипів старий мафіозі. — Думала, сховалася в норі у свого вовченяти? Твій Корсак думає, що він дуже розумний. Думає, що переграв мене.

— Чого ти хочеш, Грач? — різко перебив його Данило, міцніше стискаючи кермо однією рукою, поки інша лягла на руків'я пістолета.

— О, Корсак, ти теж тут? Чудово, — Грач закашлявся від сміху. — Я хочу блокнот Віктора Громова. Прямо зараз. Його люди везуть його до Консультанта, так? Але у мене є для вас маленький сюрприз. Поки ви там граєте в детективів... мої хлопці щоночі стежили за лікарнею, де працює твоя солодка Вірочка. Вона ж думала, що сьогодні у неї безпечна денна зміна в іншій клініці? Яка дурість. Вона вже у моїх людей, Даню. Жива... поки що.