Спільний дах

Чорний автомобіль Данила летів нічними вулицями міста, ігноруючи всі правила та червоні сигнали світлофорів. Корсак стискав кермо так, що шкіра на кісточках пальців тріщала. Ліза сиділа поруч, затамувавши подих, і бачила, як у салоні відбиваються тривожні заграви вечірніх ліхтарів. Вона вперше бачила Данила таким — не просто злим, а смертельно наляканим за життя тієї, хто була його єдиним якорем.

Коли вони з виском шин залетіли у двір будинку Віри, серце Лізи впало в п'ятки.

З вікон третього поверху виривалися брудні клуби чорного диму та язики яскравого полум'я. Біля під'їзду вже стояли дві пожежні машини, вили сирени, а навколо збиралися перелякані сусіди. Артур разом із двома бійцями стояв біля стіни, затискаючи скривавлену руку — люди Грача відступали з боєм.

Данило вискочив із машини ще до того, як вона повністю зупинилася.
— Де вона?! — його хрипкий крик перекрив сирени. Він схопив Артура за куртку, витріщаючись на палаючі вікна. — Де Віра?!

— Бос, тихо! Її не було вдома! — швидко заговорив Артур, шиплячи від болю в пораненій руці. — Вони увірвалися, перевернули все, шукали документи Громова чи її саму. Коли зрозуміли, що пусто — кинули коктейлі Молотова і почали тікати. Ми перехопили їх на виїзді, трьох поклали, але квартиру... квартиру підпалили. Віра затрималася на роботі в лікарні, вона якраз під'їжджала, коли все почалося. Мої хлопці перехопили її на підході. Вона в безпеці, сидить у другій машині.

Данило повільно заплющив очі, випускаючи повітря крізь зуби. Напруга, яка ледь не розірвала його навпіл, трохи спала. Він обернувся до чорного седана, що стояв у глибині двору. Звідти якраз виходила Віра — бліда, перелякана, дивлячись на те, як у вогні згорає її маленьке, затишне життя.

Корсак підійшов до неї в два кроки і просто мовчки, з дикою силою притис до своїх грудей. Віра зарилася обличчям у його плече, тихо схлипуючи. Ліза спостерігала за цією сценою з вікна машини. Всередині неї дивно піднявся важкий, гарячий укол... ревнощів? Вона миттєво злякалася цього почуття. Хто вона така, щоб ревнувати кримінального боса, який тримає її за борги?

Данило відпустив Віру, обернувся до Артура і його голос знову став холодним і безжальним, як метал:
— Грач оголосив війну. По офісах і конспіративних квартирах вони нас шукатимуть першочергово. Тому міняємо план. Дівчата їдуть зі мною. У мою особисту квартиру. Туди старий не сунеться — там занадто серйозна система безпеки, і про неї знають лише одиниці. Артуре, бери хлопців і починай зачистку по людях Грача. Я хочу, щоб до ранку він залишився без своїх шісток.

Квартира Данила зустріла їх холодною розкішшю мінімалізму. Панорамні вікна з видом на нічний Київ, темні меблі, запах дорогої шкіри та повної відсутності затишку. Це було лігво самотнього хижака, куди ніколи не ступала нога сторонніх.

Віра, все ще тремтячи від шоку, сіла на великий шкіряний диван у вітальні. Ліза зупинилася біля порогу, відчуваючи себе абсолютно зайвою в цьому чужому просторі.

Данило скинув куртку, залишившись у чорній футболці, яка обтягувала його сталеві м'язи. Шрами на руках зараз здавалися ще помітнішими під яскравим світлом ламп. Він пройшов до бару, налив три склянки важкого бурбону і поставив дві з них перед дівчатами.

— Пийте, — коротко наказав він. — Це зніме шок.

Він сам одним ковтком осушив свою склянку, важко сперся на стійку бару і подивився на свій «квітник». Дві абсолютно різні дівчини. Одна — його минуле, його совість і його єдиний захист від повної втрати людяності. Інша — донька його найлютішого ворога, яка сьогодні тримала в руках чорний блокнот і дивилася на нього очима, повними щирого жалю та готовності допомогти.

— Ну що, красуні, — нахабно, але якось занадто втомлено всміхнувся Данило, намагаючись повернути свою звичну маску. — Ласкаво просимо до моєї холостяцької нори. Спалень тут дві. Тож вам доведеться поділити одну на двох, або хтось із вас спатиме зі злим і страшним Корсаком. Лізо, сонце, я б на твоєму місці не ризикував — я вночі кусаюся.

Ліза обурено спалахнула, хоча гаряча хвиля сорому знову пройшла по тілу. Віра лише важко зітхнула і похитала головою:
— Даню, припини свій дурний гумор. Ми ледь не загинули.

— Саме тому ви тут, — Данило миттєво прибрав посмішку, і його світлі очі перетворилися на кригу. — З цього моменту ви не виходите з цієї квартири. Охорона на поверсі й на ресепшені розстріляє будь-кого, хто спробує підійти до дверей. Блокнот Громова у мене. Завтра я почну розплутувати ниточки до «Консультанта» і «Зеленого мису». А ви... просто сидіть тихо. Громова, це стосується тебе в першу чергу. Твоя спроба самостійності сьогодні ледь не коштувала Вірі життя.

Ліза опустила голову. Вона розуміла, що він правий. Якби вона не поїхала до Личанки, Данило був би в місті й, можливо, його хлопці встигли б краще захистити квартиру Віри.

Данило розвернувся і пішов до свого кабінету, кинувши наостанок:
— Постіль у шафі. Ванна в кінці коридору. На добраніч, дівчата. Постарайтеся не повбивати одна одну за ніч.

Коли двері кабінету зачинилися, Віра подивилася на Лізу й тихо сказала:
— Не зважай на його слова, Лізо. Він лютує, бо боїться за нас. Особливо за тебе, хоча ніколи в цьому не зізнається.

Ліза здивовано підняла очі, але Віра вже підвелася, щоб іти облаштовувати їхню спільну кімнату. Дівчина залишилася стояти посеред розкішної вітальні, стискаючи в кишені пальці. Вона знала: ця ніч під одним дахом із Данилом Корсаком змінить усе.