Глава 6. Тріщини на броні

Нічний океан продовжував шуміти своїм вічним, розмріяним прибоєм, але на пляжі біля чорної скелі залишилися лише привиди їхніх спалених сумнівів. Той поцілунок — глибокий, відчайдушний, наповнений присмаком солоної води та гіркого тютюну — перевернув внутрішній світ Мікаліни з ніг на голову. Усе, що ще вчора здавалося непорушним фундаментом її життя: дорогі контракти Артура, вилизані глянцеві журнали, плани на бездоганне майбутнє у Лондоні та Нью-Йорку — в одну мить перетворилося на труху, на паперові декорації, які розліталися від найменшого подиху вітру.

Коли вона повернулася до вілли номером один, там панувала ідеальна, майже стерильна тиша. Артур ще не спав. Він сидів у вітальні за масивною скляною стільницею, освітленою лише м’яким синюватим світлом екрана ноутбука. Його обличчя в цьому світлі здавалося блідим і якимось неживим, ніби висіченим із каменю. Він навіть не обернувся, коли відчинилися скляні двері тераси і в кімнату ступила Мікі.

— Ти занадто довго гуляєш, люба, — його голос пролунав рівно, без жодних емоцій, повністю поглинутий черговим фінансовим звітом. — Тут неймовірна різниця в часі з Франкфуртом, мені доводиться контролювати кожен рух європейського фонду. Сподіваюся, ти хоча б не застудилася? На завтра запланована зустріч із головним фотографом нашого весілля, він прилітає спеціально з Мілана, і ти маєш виглядати бездоганно. Жодних слідів втоми чи засмаги не в тому місці.

Мікі стояла в тіні коридору, дивлячись на спину свого нареченого, і відчувала не гнів, а дивну, крижану порожнечу. Ще два дні тому вона б вибачилася за запізнення, кинулася б перевіряти свій графік і турбуватися про те, чи задоволений він її виглядом. Зараз усе це викликало в неї лише глуху внутрішню судому.

— Я не зстудилася, Артуре, — тихо відповіла вона, намагаючись тримати голос під контролем. — Просто... дихала океаном.

— Чудово, — кинув він, навіть не піднявши очей від екрана. — Не забудь випити вітаміни. Лягай спати, завтра буде важкий день.

Вона мовчки розвернулася і пішла до спальні. Опинившись у просторому, розкішному ліжку, яке пахнуло дорогим кондиціонером для білизни і дорогими готельними ароматизаторами, Мікі притиснула долоню до грудей. Серце билося рівно, але всередині все пекло. На губах досі відчувався смак Даніеля. Цей гарячий, небезпечний слід контрастував із холодною безпекою її кімнати, як вогонь контрастує з льодом.

Наступні дні перетворилися на сюрреалістичний театр абсурду. Офіційна підготовка до весілля набрала шалених обертів. Готель поступово заповнювався гостями — прибули перші бізнес-партнери Артура з їхніми витонченими, холодними дружинами, які привезли із собою тонни багажу і ще більші тонни снобізму. Вони обговорювали курс акцій, нерухомість у Монако та нові податкові закони, обмінюючись посмішками, які більше нагадували оскал акул.

Мікі грала свою роль із точністю сомнамбули. Вона одягала брендові сукні, які їй обирав Артур, посміхалася на камеру міланського фотографа, кивала на розмови про сервірування і квіти, але її справжнє «я» ніби спостерігало за цим фарсом із боку, з висоти холодної об’єктивності.

Вона намагалася уникати пляжу і бару «Перлина лагуни». Вона знала, що зустріч із Даніелем зруйнує цей крихкий картковий будиночок остаточно. Вона бачила його здалеку лише один раз — коли йшла на обід із гостями біля центрального басейну. Він сидів на шезлонгу біля самого краю води, насунувши на лоб чорну бейсболку, і читав якусь стару книгу з потеклою обкладинкою. На його колінах лежав блокнот, у який він щось швидко й сердито писав олівцем. На секунду їхні погляди зустрілися над головами сміливих туристів. Даніель не посміхнувся. Він лише повільно підняв руку, торкнувшись двома пальцями козирка у мовчазному вітанні, і в цьому жесті читалося стільки розуміння, скільки Мікі не отримувала від Артура за всі три роки їхнього знайомства.

Але весільна машина рухалася вперед невблаганно, як прес.

На п'ятий день після їхньої розмови на пляжі настав вечір передвесільного прийому — неофіційної, але надзвичайно масштабної вечірки, яку Артур влаштував для найближчого кола інвесторів та майбутніх родичів на відкритій терасі головного ресторану готелю, що нависав над океаном.

Тераса була прикрашена тисячами білих орхідей, які підсвічувалися тисячами мініатюрних лампочок, розвішених на гілках тропічних дерев. Музика грала тихо, дорого і ненав’язливо. Офіціанти в білих смокінгах розносили шампанське «Крістал» на срібних тацях. Гості сміялися, виголошували тости за майбутній союз двох великих капіталів, і все виглядало так, ніби знято в голлівудській мелодрамі класу «А».

Мікі сиділа за центральним столом у розкішній відкритій сукні кольору шампанського, всипаній ледь помітними блискітками. Її волосся було ідеально вкладене в складну зачіску, а на шиї блищало кольє з діамантами, яке Артур подарував їй за кілька годин до цього як «символічний внесок у сімейний бюджет». Вона тримала в руках кришталевий келих, але не робила й ковтка. Її погляд був прикутий до програми вечора, надрукованій на щільному дизайнерському папері.

Пункт третій: «Музичний сюрприз від готелю».

Артур обіймав її за плечі своєю важкою, впевненою рукою, притискаючи до себе для чергового фото з якимось впливовим банкіром із Цюриха.

— Ти сьогодні чарівна, Мікі, — прошепотів він їй на вухо, ледь помітно торкнувшись губами її скроні. — Усі ці люди заздрять мені. І я збираюся зробити так, щоб завтра про наше весілля писали всі ділові та світські видання узбережжя. Ти задоволена? Це ж саме те життя, на яке ти заслуговуєш.

Мікі повільно повернула голову і подивилася на нього очима, в яких не було жодного спалаху радості.

— Так, Артуре, — її голос пролунав сухо і механічно. — Ти зробив усе ідеально.

У цей момент на невелику сцену, змонтовану в центрі тераси для запрошених артистів, піднявся адміністратор готелю з мікрофоном у руках. Він задоволено усміхнувся до публіки:

— Пані та панове! А тепер, за особистим замовленням нашого шанованого нареченого містера Артура Вестерна, ми підготували особливий музичний сюрприз. Для нас сьогодні гратиме запрошений артист із материка, людина з легендарним минулим, чиї мелодії знають мільйони — Даніель, колишній лідер і гітарист гурту «Shattered Chords»! Прошу вітати!