Глава 4. Поверхневий блиск

Наступне ранку сонце встало над Оаху звичним, майже нестерпним осяйним спалахом, заливаючи простори готельного комплексу сліпучим білим світлом. Проте для Мікаліни цей день розпочався не з м'якого тепла тропічного ранку, а з відчуття важкості у грудях, ніби хтось туго стягнув її ребра залізним обручем. Нічний епізод на темному пляжі, розмова з Даніелем, його грубі, але такі чесні слова та той заборонений, тремтливий дотик до щоки кружляли в її голові настирливим роєм думок. Вона не спала майже всю ніч, слухаючи, як за стіною спальні рівно дихає Артур, чий сон завжди був спокійним і безтурботним, як у людини, яка володіє світом.

Коли Артур прокинувся, він одразу ж занурився в рутину своїх щоденних бізнес-ритуалів. Навіть під час передвесільної подорожі на райські острови його мозок функціонував як швейцарський годинник, налаштований виключно на прибуток, біржові зведення та стратегічні альянси.

— Мікі, ти чула? — кинув він через плече, стоячи біля панорамного вікна у розкішному білому халаті та тримаючи біля вуха телефон останньої моделі. Його голос лунав бадьоро і впевнено. — Злиття нашої компанії з європейським холдингом переноситься на кінець місяця. Це означає, що після медового місяця на нас чекає грандіозна вечірка в Лондоні. Я вже домовився з твоїм стилістом, щоб він підготував кілька варіантів суконь для світських виходів. Ти будеш виглядати неперевершено.

Мікі сиділа за столиком на терасі, бездумно колупаючись виделкою у свіжих фруктах, які приніс обслуговуючий персонал. Вона підняла очі на нареченого і раптом зловила себе на думці, що дивиться на нього як на незнайомця. Вона знала про нього все: його улюблений бренд годинників, його міркування щодо податкової системи, його плани на їхнє спільне життя на п'ять, десять, п'ятнадцять років уперед. Але в цьому розписаному по хвилинах майбутньому не було її самої. Там була функція «ідеальна дружина партнера», гарна лялька для світських фотосесій, мовчазна декорація до його успіху.

— Артуре, — її голос прозвучав настільки тихо, що він навіть не одразу відреагував, продовжуючи щось обговорювати зі своїм асистентом. — Артуре, зупинись на секунду.

Він нарешті завершив дзвінок, кинув телефон на стіл і обернувся до неї з легким, поблажливим подихом.

— Щось не так із організацією? Флористи знову щось наплутали? Якщо тобі не подобаються білі троянди, ми можемо замовити ексклюзивну партію орхідей із Голландії. Це коштуватиме дорожче, але для нас це не проблема.

— Справа не в трояндах, — Мікі повільно відклала виделку. Її пальці злегка тремтіли. Вона дивувалася власній сміливості, адже ще вчора не наважилася б перебити його робочий потік. — Скажи мені, Артуре... ти колись замислювався над тим, чого я хочу насправді? Не в межах цього весілля, не для твоїх партнерів, не для соцмереж. Я. Чого хочу я?

Артур завмер. На його обличчі з'явився вираз щирого здивування, який швидко змінився легким роздратуванням, властивим людям, чий час намагаються витратити на марні сантименти.

— Мікі, люба, не починай знову ці романтичні дурниці. Ми обговорювали це тисячу разів. Я даю тобі найкраще життя, про яке інші дівчата можуть тільки мріяти. Ти не знаєш проблем із грошима, у тебе є статус, безпека, майбутнє. Я планую кожен наш крок саме для того, щоб ти ні про що не турбувалася. Хіба це не любов? Забезпечувати тебе і робити твоє життя безбідним — це моя мужність.

«Безбідним, але мертвим», — хотілося крикнути їй у відповідь, але слова застрягли у горлі важкою грудкою. Вона зрозуміла всю безплідність цієї дискусії. Артур ніколи її не зрозуміє, тому що для нього кохання — це балансовий звіт, де все зведено до дебету і кредиту, де почуття вимірюються нулями на банківському рахунку, а не биттям сердець.

— Так, ти прав... все гаразд, — тихо відповіла вона, опускаючи погляд. — Просто... голова болить від спеки. Я побуду в кімнаті.

Вона піднялася з-за столу і пішла вглиб прохолодної вілли, залишаючи Артура розбиратися з новими електронними таблицями та фінансовими звітами.

День тягнувся неймовірно повільно, наче густа смола. Мікі намагалася зайняти себе чимось: гортала глянцеві журнали, перебирала зразки запрошень, але букви розпливалися перед очима, а думки невідступно поверталися до того чоловіка, який учора ввечері розбив її броню своїми різкими, правдивими словами. Вона згадувала його обвітрене обличчя, шрам біля брови, втомлені сірі очі й ту надривну, чисту енергію, яка виходила від нього, незважаючи на весь той життєвий удар, що збив його з ніг.

Ближче до вечора Артур оголосив, що має приєднатися до закриття онлайн-конференції з інвесторами, яка затягнеться на кілька годин, і попросив Мікі не чекати його на вечерю. Це була її можливість.

Коли сонце почало повільно ховатися за обрій, фарбуючи небо в розкішні багряні та золоті тони, Мікі одягла просту легку сукню вільного крою кольору топленого молока, розпустила волосся, дозволяючи йому м'якими хвилями спадати на плечі, і вперше за ці дні свідомо залишила масивну діамантову каблучку на туалетному столику у спальні. Їй хотілося відчути себе легкою. Вільною хоча б на одну годину.

Вона йшла піщаною доріжкою вздовж узбережжя, вдихаючи вологе повітря, наповнене ароматами тропічних квітучих чагарників та солоного океану. Шум прибою діяв заспокійливо, змиваючи залишки денного напруження.

Бар «Перлина лагуни» вже починав заповнюватися вечірніми відвідувачами. Туристи в яскравих сорочках та сукнях займали столики під солом'яними навісами, замовляли екзотичні коктейлі з парасольками, сміялися і насолоджувалися життям.

Даніель уже був там.

Він сидів на високому стільці біля самої сценки, повільно й методично налаштовуючи гітару. На ньому була та сама чорна сорочка з закоченими рукавами, а волосся здавалося ще більш скуйовдженим, ніж учора. Він виглядав самотнім серед цього яскравого галасу, як темна скеля посреди бурхливого, строкатого моря.

Мікі не стала ховатися в дальньому кутку, як учора. Вона підійшла ближче, зупинившись біля самого краю невеликого дерев'яного настилу сцени. Вона хотіла бути поміченою.