6 Розділ

Нейт 

Я прокинувся раніше, ніж зазвичай. Кілька секунд просто лежав, дивлячись у стелю, намагаючись згадати, чому прокинувся з таким дивним відчуттям. А потім згадав. Вечірку. Айві. Її погляд. І те, як вона відштовхнула мене.
Я провів долонею по обличчю.

— Бляха...

Я досі не розумів, навіщо взагалі це зробив. Напевно, просто хотів її розізлити. А може, хотів перевірити, чи справді їй не байдуже. У будь-якому випадку тепер вона, мабуть, ненавидить мене ще більше.

Я піднявся з ліжка, швидко зібрався і спустився вниз. 

В академії я зустрів Кайдена й Ноеля біля входу.

— Ти чого такий похмурий? — запитав Кайден.

— Не виспався.

— Ага, — протягнув Ноель. — Звичайно.

— Що?

— Нічого.

Я кинув на нього погляд, і ми зайшли всередину. Я майже одразу побачив Айві. Вона стояла разом із Вайолет та Арією біля аудиторії. Вона сміялася з чогось, що сказала Арія. Виглядала так, ніби вчорашнього вечора взагалі не було. Я затримав на ній погляд. Вона помітила. Наші очі зустрілися. Лише на секунду. Потім вона просто відвернулася. Наче мене там не було.

Я ледь усміхнувся.

Значить, все-таки пам'ятає.

Після кількох пар ми всі пішли до їдальні. Я сидів за столом із Кайденом, Ноелем та іншими хлопцями, коли хтось ззаду поклав руки мені на плечі. Я навіть не встиг обернутися.

— Вгадай хто?

Беатріс.

Вона обійшла стілець і, навіть не питаючи дозволу, просто сіла мені на коліна.

— Ти вчора навіть не попрощався зі мною, — сказала вона.

— Не знав, що повинен був.

Вона усміхнулася.

— Тепер знаєш.

Я вже хотів щось відповісти, але мій погляд сам собою ковзнув на інший бік столу.

Айві.

Вона сиділа поруч із Вайолет. Дивилася на свою тарілку.
Мовчала. Я помітив, як її пальці трохи сильніше стиснули виделку. Потім вона підняла очі. Наші погляди зустрілися.
На мить. Вона першою відвела погляд.
Я не знав, чому продовжував на неї дивитися.

— Ти мене взагалі слухаєш? — Беатріс клацнула пальцями перед моїм обличчям.

— Так.

— Неправда.

— Тоді повтори.

Вона засміялася.

— От бачиш.

Я хотів відповісти, але Беатріс раптом подивилася на Айві.

Її усмішка стала іншою.

Надто солодкою.

— Айві, золотце.

Айві повільно підняла на неї погляд.

— Як там Іспанія?

За столом на кілька секунд стало тихо.
Я не знав, чому саме це питання змінило атмосферу. Але побачив. Айві на мить застигла. Лише на мить. Потім її обличчя знову стало абсолютно спокійним.

— Нормально.

Вона забрала зі столу свої речі.

— Я піду.

Вайолет одразу подивилася на неї.

— Ми з тобою.

— Не треба.

— Айві...

— Все нормально.

Вона піднялася.

Арія теж встала.

— Побачимося завтра.

Вайолет повернулася до нас.

— До завтра, хлопці.

— До завтра, — відповів Кайден.

Ноель кивнув.

— Бувайте.

Я нічого не сказав.

Просто дивився, як Айві виходить із їдальні.
Вона навіть не озирнулася.

— Дивна, — тихо сказала Беатріс.

Я перевів на неї погляд.

— Не говори про неї так.

Вона здивовано підняла брову.

— А що я такого сказала?

— Нічого.

Я відкинувся на спинку стільця. Але чомусь мені вже не хотілося слухати її. Я знову подивився на двері, за якими зникла Айві. І вперше задумався, що ж саме вона залишила в тій Іспанії. І чому одне слово змусило її піти.

Наступна пара почалася майже одразу. Я зайшов до аудиторії разом із хлопцями й сів на своє місце. Айві вже була там. Вона сиділа біля вікна, гортаючи щось у зошиті. Цього разу я не став її чіпати. Принаймні поки що. Викладач зайшов до аудиторії й поклав журнал на стіл.

— Так, слухаємо уважно.

Усі поступово стихли.

— Наступного тижня у вас буде презентація. Працюватимете парами.

По аудиторії прокотилися невдоволені вигуки.

— Я сам визначив пари, тому навіть не намагайтеся домовлятися між собою.

Кайден тихо засміявся.

— Ну все, зараз буде весело.

Викладач почав називати імена.
Я слухав одним вухом.
Поки не почув:

— Аріас і Блеквуд.

Я повільно повернув голову. Айві теж подивилася на мене. Її обличчя не віщувало нічого хорошого.

— Ви знущаєтесь? — тихо сказала вона.

Я ледь усміхнувся.

— Схоже, ні.

Вона закотила очі й знову повернулася до зошита. Я відкинувся на спинку стільця. Схоже, наступний тиждень буде цікавим.

— І ще одне, — додав викладач. — Сьогодні після занять кожна пара повинна визначитися з темою та скласти короткий план роботи.

Айві тихо видихнула.

Я ледве стримав усмішку.

Коли заняття закінчилося, ми почали збирати речі.

— Давайте до нас, — раптом сказав Кайден.
Я подивився на нього.

— Куди?

— Додому.

Вайолет одразу підтримала:
— У нас місця вистачить усім.

— У вас там людей більше, ніж у гуртожитку, — засміявся Ноель.

— Зате ніхто нікому не заважатиме.

Я подивився на Айві.

Вона вже стояла біля своєї парти, закинувши сумку на плече.

— Я не проти, — сказала вона після короткої паузи.

— Тоді вирішено, — усміхнувся Кайден.

Я закинув сумку на плече.

Схоже, сьогоднішній вечір буде цікавішим, ніж я планував.

Ми приїхали до Кая приблизно через двадцять хвилин.
Я вже не вперше був у них, тому величезний будинок мене не здивував. А от Айві, здається, все ще намагалася зрозуміти, як Кай взагалі живе в такому місці.

— Ну що, ласкаво просимо, — Кай відчинив двері й пропустив усіх усередину.

— Ви тут реально живете? — Айві озирнулася.

— На жаль, — відповів Кай.

Вайолет засміялася.

— Не слухай його.

— Я серйозно, — втрутився Ноель. — Він іноді губиться у власному будинку.

— Один раз було.

— Тричі, — поправила його Вайолет.

Усі засміялися.

Арія вже встигла влаштуватися на дивані з телефоном, поки Кай розкладав на столі свої речі.