розділ 5.1

На обрії ігор
На обрії слів
Доля красиво
Вступить у бій
На обрії ігор
На обрії слів
Час томливо 
Затягне двобій

Був такий собі Іванко. Кожного дня полюбляв він ходити до річки, де облюбував собі пристойну місцину. На тому місці верба своє гілля у воду спустила, а велетенський камінь ту Рокиту собою  підпирав. Усі знали, що це місце Іванка, і ділитися ним він ні з ким не хотів. Якби міг, то ще б іменну табличку поставив і охорону посадив, щоб напевно туди навіть повік своїх ніхто не підіймав.

 Там він міг зустрічати світанки, що пухнастим покривалом туману, річку вкривало. Міг сонце після робочого дня за небосхил проводжати , що крізь лози у воді ховалось. Міг слухати пісню, що як тільки смеркало, всій хор для концерту збирало. Там він міг і життя любити, яке весь час лише ношею здавалось.

Та якось прийшов, а на його місці молодиця свої лахи охайною стопкою на каміні склала, а сама ногами  у воді візерунки малювала. Йому б усю злість з попід землі дістати і те обурення на дівчину, як сніг на голову скинути, доказуючи право на це місце і докоряючи її зазіханням на приватну власність, та тільки душа того почуття не виявила, навпаки хмелю у тіло пустило і змусило свій погляд на постаті зупинити.

Присів він біля молодиці і розмова їх, як течія тієї річки в якій вони малюнки складали, спокійно торувало у невідомі оазиси. Там і вечірню симфонію хору на двох поділили, і ранковим туманом тіла свої спраглі вгорнули.

Ображена Самотність дивилась на зраду двох людей, що про неї забули і розуміла- коханою тепер їй не бути, настав час одежину ноші на себе вдягнути і слідувати за ними, як причепа, яку доля силоміць нав'язала.

Тепер і Захар з тією ношею знайомився. Послідовність розпорядку дня, не те що дратувала- пригнічувала. Вперше він  усвідомив наскільки одиноким був і є, і наскільки йому бракує цього соціуму на особливих умова. Тепер річ йшла не про конструктив, не про договори, а про відчуття і про емоції.

 З подивом констатував собі, що одна людина може зробити самотність заповітною мрією, синонімом якої буде свобода, інша зробить її вироком неповноцінності з бажанням виправити це будь-яким чином.

Тепер він смакував це слово "Вирок" і вперто не хотів визнавати, що може себе почувати неповноцінним. Та хіба хотіти тієї ласки , того тепла це щось постидне? Хіба зізнатись собі у цьому бажані так важко?

Важко. І постидно.

Як попросити милостині у намертво зачерствілих людей. А йому, нащадку великої компанії це і поготів , не по статусу.

Хоч дефіцитом уваги протилежної статі ніколи не страждав, але тепер відчував, що увага ця має різні відтінки і одного йому точно бракує, того особливого, що доля не кожному подарує. І хотів би долю за хвоста впіймати, та безнадійним мрійним ніколи не був, вже давно навчився рахуватись з обставинами і зараз виключенням не стане.

А до обставин батько вирішив важку артилерію застосувати. У старого гайки зовсім у сторони порозлітались, якщо навіть сестру до розмови з ним залучив. Як тільки здогадався Ольгу від справ відлучати, аби та тільки братцю мізки вправила. І ніби поважна людина, голова компанії, а маніпуляції зовсім дитячі- за голову хапатись і зітхати, доки зовсім кисню в легенях не стане.

І хоч завжди радий свою старшу сестру бачити, та у понеділок серед робочого дня, це стало несподіванкою. 

Вона з Веронікою власниці ювелірного бренду, тому працюючи на власне дітище, не завжди мають вільний час, а тут Захар щиро не міг зрозуміти батькових потуг і того, що Оля під них підписалась, будучи зайнятою людиною.

Усі ці роздуми блискавкою промайнули, коли сестру в кабінеті батька узрів. Бо якщо така картина вимальовувалась, то тільки для всесвітнього заговору.

-Привіт,-приречено посміхнулась сестра, що сиділа на шкіряному дивані.

-Що тут відбувається?,-прикинувся дурнем, бажаючи просто почути підтвердження своїх роздумів.

-Сідай,- батько запросив затриматиcь, значить промову підготував грандіозну. Тільки слухати  її у молодика бажання взагалі не було.

-Якщо ти вкотре зібрався говорити про Світлану, то ця тема для мене закрита і наміру знову Її відкривати у мене немає. Тому залиш своє бажання нас воз'єднати при собі,- вирішив одразу попередити чоловіка.

Старечим обличчя поповзли жили, які були признаком люті.

-Захар! Що за тон? Як ти з батьком розмовляєш? Де твоя повага?

Захара прикро всміхнувся. Старий маніпулятор не змінює методів.

-А твоя ? Де твоя повага? Ти знаєш, що таке не працює в одну сторону? Може нарешті навчишся поважати рішення своїх дітей і лише тоді вимагатимеш поваги до себе?

Такого супротиву від свого сина чоловік не чекав, глянув на нього як вперше побачив.

-Що ти верзеш? Як тобі клепки не вистачило , щоб дитину не склепати, то про що ти можеш казати? Про яку повагу, якщо досі не можеш дорослих рішень прийняти.

Йому вкотре тицяли носом у власну дитину , як у шкоду зробленою п'ятирічним хлопчиком. Він прикро поглянув на Ольгу, вибачаючись за те що скаже.

-А ти мабуть забув  про власні недосконалості. Не тобі мене вчити, як про репродуктивність дбати. Твої гріхи теж повітрям дихають.

-Ти мене з собою не рівняй. Оля в шлюбі родилась, а не стала його причиною.

-Зате причиною мого шлюбу став ТИ!..

-І що?,- чоловік підвищив голос,-Ти хочеш сказити, що це не правильний вихід з тієї ситуації? Чи зганьбити нашу родину позашлюбною дитиною, нагородивши її статусом "Байстрючки" було б краще?

Захар відвів погляд, бо чудово розумів, що батько має рацію, але тепер ситуація інша і вихід з неї він сам знайде. Вірніше вже знайшов.

-Щиро дякую, що Уляну цей статус оминув, але тепер Світлана не грає жодної ролі в нашій родини. Тож якщо не хочеш щоб твоя онука отримала новий статус через свою блудну мамцю, перестань лізти у моє життя.