розділ 4

На обрії щастя
спогад щемливий  
гірку печалі 
до думки наплине
На обрії щастя 
спогад щемливий
мінливу  надію
у душу підкине..

Раніше Діана вважала, що нездійсненних мрій не буває. Що якщо сильно захотіти, сильно постаратись , то все обов'язково вийде. Та тепер навіть власні сни глумились над бідною дівчиною, мрії якої, наче хрусталь, розсипались на холодній поверхні. Ці частинки вже не склеїти,  лише перетерти в порох і розвіяти по вітру, та Діана ходила по них знову і знову, колупаючи ще не загоєні рани. 

Щасливі, солодкі, радісні сни. Тепер Діана боялась саме їх. Як маленьку катівню, що спочатку змусить літати і вже за мить кине у прірву незворотньої реальності. Могла лише здогадуватись чим насолила творцю цих фантазій, що він так тонко над нею знущався.

Та сьогодні і реальність не забула добити. Проснувшись в незнайомій кімнаті, лише маленька фігурка дитини, що сиділа біля неї на просторому ліжку, підкинула логічні думки про її місцезнаходження. 

Від тих думок хотілось завити, сховатись під ковдрою і вважати цю реальність черговою витівкою підступного творця снів. Втім бурштинові очі вдивлялися в душу і не відпускали згубитись деінде.

-Привіт?- порушила мовчанку, що поглинула всі звуки у кімнаті.

Уляна здивовано кліпала очиськами. Не очікувала побачити тут когось іншого, окрім блудної матері, тому на хвилинку затихла.

-Ти плийшла до нас в гості?

- Т-так..,- Діані нічого не залишалось,як просто кивнути головою і нарешті видихнути повітря, що досі трималось у грудях. Наївна дитина не чекає пояснень. Вона не розуміє, що дорослі зараз вчиняють скандал. Сидить мирно на ліжку і дивиться на Діану, як на чудо чудесне.

-Улаа, то ми будемо глатися?,-радісно запищала, плескаючи в долоні.

- Ой сонечко, я вже, здається, награлась..,-потерла лице правицею, бажаючи зникнути звідси ніби й ніколи тут не була.

-Без ігласок?- здивовано оглядається навкруги. Нацуплені брівки витягнули на зовні Діанину посмішку.

-Так Улянко,-взяла обличчя дівчинки в долоні,-Я ж
 доросла. А у нас інші забави..

-Які?,- наївно запитує, а в Діани в голові "error 404", думки зовсім, як таргани на світлі порозбігались.

 Відвела погляд, вдивляючись в одну точку.

 Ну як дитині пояснити ці істини, коли сама в них погано розбираєшся?

-Знаєш. Ми полюбляємо грати в "Мовчанку",- поглянула прикро на дитину.

Ця гра вже була набутком її буденності. Вони з Олександром дивились один одному в спину, мовчки нагнітаючи і так неприємну атмосферу між ними. Несказані слова стали шипами, що дерли душу з кожною хвилиною мовчання ще більше. А сказати було нище сумлінності, нище гордості і образ.  Мазохізм, що вже фізично відчувався на серці.

-А ще в "Дурня" погратись любимо,-зіграти цю гру зараз вимагали обставини. Як згадає в якого красунчика вдома опинилась враз валеріаночки капнути захотілось, як ото буває бабусі капала від невтішних новин,- Але ти таких ігор мабуть не знаєш,- нарешті повернулась в реальність, де Уляна лупала очима, нічого не розуміючи.

-Не знаю,- помахала головою, а Діану знову накрило хвилею ніжності. Цю дитину хотілось обіймати, пестити, любити. Та не мала права горнути чужу дитину, тому лише пригладила їй волосся і посміхнулась.

-Як добре бути дитиною,-намагалась говорити тихо, не бажаю привернути увагу господаря будинку. 

"А раптом і господині?"- думка промайнула електричним струмом. Нагнала напруги і змусила тремтіти. Влізати в чужу родину, навіть випадково , не мала наміру, тому знітилась і перестрашено глянула на Уляну. Було соромно перед дитиною. Її необачність  може наробити лиха.

-Сонечко, зіграємо в гру?,-поспішила капітулювати раніше ніж цей потяг набере обертів,- Нам потрібно буде знайти "Скарби", не трапляючи "Пірату" на очі. Якщо він нас побачить , то ми програємо!,- пошепки вербувала дитину ховатись від власного батька,-Твій татусь буде "Піратом", тому потрібно ховатись від нього. Ти готова?

Мала авантюристка, заскакала козою від радості. Не часто доводиться в такі ігри грати, тому пропозицію підтримала охоче. 

Піднявшись з ліжка, Діана радісно зауважила, що одягнена так як вчора, а значить нічого непристойного можна було не думати.

Зробивши рішучий вдох і видих перед дверима обережно натиснула на ручку. Визирнувши в світлий коридор, який не очікувано тягнувся дугою,  зробила крок вперед. Слідом, копіюючи манеру дорослої жінки, підкралась малеча.

Будинок Захара був, як "нова копійка". І жили вони там лише другий рік.  Під впливом старшої сестри Вероніки, віддав проєктування будинку її подрузі-студентці, котра саме шукала, де можна реалізувати свої амбіції, тим самим дати поштовх своїй кар'єрі здійнятись високо вгору. Співпрацювали вони, можна сказати по бартеру, тому дівчина за свою роботу гроші не просила, лише довіри і свободи дій.

Світлана звичайно впиралась такому розкладу подій, але Захар мало зважав на її думку. Вважав, що вона має більше про дитину піклуватись, а не забивати голову тим, що можуть виконати інші люди.

Коли закінчили з будівництвом Захар був приємно вражений неординарністю проектування. Центром будинку на двісті квадратів, виявились широкі мармурові сходи, що по спіралі тягнулись догори. Саме вони стали основою, що розділяло простір на зони.

Величезне кругле вікно, діаметром майже чотири метри освітлювало  залу і кухню , що знаходилась неподалік. З нього видно було сад, який теж любо спроєктувала архітекторка Ясміна.

Задоволений результатом чоловік вирішив, що така праця не може залишитись неоціненою і виплатив юній спеціалістці перший гонорар.

Тепер і Діана вражено споглядала на простір. Хміль в очах здивованої дівчини вимальовував продовження коридору , як нескінченного лабіринту. 

Оторопівши від своєї немічності, все ж вирішила звернутись до мешканки цього будинку, як до компасу, що приведе її до потрібного місця. Присіла і поглянувши в очі дитині, тихо прошептала: