розділ 3

 Діана

Холодні простирадла гріла сьогодні лише її одинока постать. Вона скрутилась на бік і тремтіла в  подушку, що прохолодою торкалася її щоки. 

Олександр не прийшов додому...

 Після того, як він гупнув дверима, вони не розмовляли. І ця мовчанка страшенно її нагнітала. Десь в задвірках душі напруга бридким місивом наповнювала стан. І Діана ковтала, важким подихом, болючим спазмом у горлі.

Відчувала провину, та нічого з собою зробити не могла. Тіло вперто не хотіло його ласк. І не тільки їх. Ні розмов, ні погляду, ні подиху.

Відраза все частіша спонукала Діану відкидати його обійми і дотики. Зовсім не мила була їй його увага. Та попри такі відчуття, звичка була сильнішою, змушувала далі терпіти неласкаві пориви. Діана не могла збагнути, що з нею відбувається. Думка про кінець була такою ж неприємною як і ті відчуття, що викликав чоловік останнім часом.

 Але ж він хороший, і Діана любить його.. Мабуть..

Важкість дум ще довго за дівчиною волочилась. Навіть коли чоловік прийшов, розмови не склалось. Та й вона тих розмов не бажала. Тонула в цьому мороку недосказанності і образ, і змінювати щось не хотіла.

 Це лякало. 

Вона тепер боїться свого стану, своїх поглядів і думок.. 

Це ненормально. 

Вона ,мабуть, хвора. Мабуть залежна..

- Ну як? Готова до ревізії цього магазину?-світло в кінці тунелю по імені Аліса, рятувало Діану від затяжних думок.

Вона поглянула вперед на вітрину магазину "Маскарад" і вдихнувши холодне повітря, вирішила сьогодні будь-що забути про своє життя і про ті негаразди, що вивертали її душу.

-Сьогодні-як ніколи раніше! 

-То на чому ти зупинила свій вибір? Ким мені сьогодні бути?,- дивиться на неї подруга, бо раніше вони домовились , що про ідею  костюму на вечірку Хеловін подбає Діана.

-А хто сказав , що я його зупинила? Вибір продовжується прямо зараз,- вирішила промовчати про те, що думки її були забиті іншими речами. Взяла подругу за руку і потягнула в магазин.

Вибір був досить бідним, адже найкращі варіанти вже порозбирали кмітливі люди. Та пройти рядами серед цих цікавих речей було не менш інтригуюче. Діана тихо тремтіла, чи то від передсмаку сьогоднішньої пригоди, чи то від тривоги, що нагадувала про невирішені питання. 

 Очі поверхнево сканували вбрання, а серце потребувало розрядки. Вона вхопила самий недолугий костюм і пішла за цією розрядкою.  

-Як тобі тверкаюча яєшня?,- Діана жваво заломила спиною, а подруга пирснула від сміху.

-Чудово. Будеш "родзинкою" вечору!

-Там ще є два костюми Хагі Вагі. Хочеш, будемо "парою родзинок"?

-Що? Що це таке?

Діана не знала, як пояснити подрузі, а потім згадала про Уляну, яка вже асоціювалась з цією забавкою.

-Пам'ятаєш Улянку? Дівчинку , що була з Михайлом в їдальні. У неї в руках була ця популярна дитяча іграшка.

-Ти про доньку Михайла?

-Яку доньку?- Діана звужила брови,- Уляна його племінниця. Вона дитина Захара.

Подруга змінилась в обличчі і задумливо поринула в свої думки. Діана чудово вловила її бентегу, але не хотіла  допит влаштовувати. Прочистила горло і відвела погляд.

-Може прихоплю костюмчик і мені якось за нього премію випишуть,- жартома привертає увагу Аліси.

-Зібралась, до малої підлизуватись?- дівчина підхоплює жарт і провокує у відповідь.

Діана театрально закотила очі і за мить пирснула усмішкою.

-Ні. Але Уляна така мила дитина..-  в думках постав образ цієї усміхненої малечі і посмішка сходить з  лиця, а погляд забрів десь у дальній кут магазину,- Я завжди мріяла , про таку ж відкриту і милу доньку..,- непрохані сльози підкотили до очей. У серце вдарили спогади, і маленька долонька зі стиснутими пальчиками.  Ці рани ніяк не могли загоїтись. Пекли і спопеляли залишки Діаниного спокою. Все ж змусила себе опанувати емоції і перемкнути увагу. Перевела погляд на подругу і запропонувала, -А давай вдягнемось у спортивні костюми, як у героїв з "Гри в Кальмара".

Подруга вклякло спостерігала за нею, але щось спитати не наважувалась, лиш махнула головою відповідаючи: 

-Мені подобається цей варіант!..- вимушено усміхнулась і поглянула з теплом.

Ні одна з них не була готова до сповідей, тому  відверті розмови відправились у скриньку "Архів", а дівчата  втерто переводили тему подалі від невтішних думок.

Костюми знайшлись , але на три розміри більші. Вони поглянули на одна одну і пирснули від сміху.

-Мені здається вислів: "Висить, як на заборі", сьогодні про нас,- чесно відповідає Діана.

-Тобі не здається!- Аліса підтягнула рукава і глянула на вихід,- Ну що? Далі в рай?

-Далі у піднебесну!

Дорослі жінки загорілись, як малі діти, що дорвались до омріяної забави. Яскрава вивіска Макдональдс  відблискувала у їх очах, а вони зробили крок вперед і склали замовлення, як на чотирьох. Нарешті мали можливість відкинути заборони, які виставляли здоровий глузд і вік , що не дозволяв безладне харчування. Підступний організм одразу  відкладав усе в зайві кілограми, тому така їжа не була в пріоритеті. Але сьогодні, зробили виключення. Душа тих виключень потребувала.

Наїлись, як з голодного краю, напліткувались, як з лавочки під під'їздом і сповнені щастя таких простих речей, вирушили далі до нових пригод.

Кінець жовтня логічно пощипував холодом обличчя дівчат, та сьогодні нарешті для Діани цей холод був приємним. Він не нагнітав.  Він освіжав і наповнював новими відчуттями. Чи то свободи. Чи то надії на неї.

-Сьогодні п'ємо за нас!,- Аліса піднесла черговий келих, намагаючись перекричати голосну музику,- За те, щоб не давати себе в образу і бути сильними..

-І незалежними?,- Діана п'яно всміхнулась своїй рішучій подрузі і схилила голову на бік.

-І незалежними!,- кивнула головою і цокнулась з келихом подруги.

Вони процьмокали гірко-солодкий смак і зістрибнули зі стільців, прямуючи до танцполу.