розділ 2.1

розділ 5  Захар

Захар не міг зрозуміти суворості долі , що карала його за одну маленьку похибку. Чи може все ж вона була не одна? Може це результат безкінечної кількості помилок за той час, коли він був у стосунках з Світланою , і навіть можливо деякий час до неї.  Роздуми витягували з нього спокій. Та тіло не мало снаги до спалахів гніву. Раціональність змушувала поберегти сили, щоб мати можливість забрити доньку  з братової домівки.  Зручніше було б залишитись на ніч в Михайла, та холостяцька квартирка налічувала лише одне ліжко. Та й хіба потрібно більше, якщо ти один?

Він згадав про свій холостяцький куточок, котрий тепер був порожній і чекав свого часу, щоб перейти у володіння нової господарки. Вирішив, що квартира дістанеться донці на вісімнадцятиліття. А сьогодні можна було б провести там ніч, щоб не витрачати час на дорогу.

Сирість простору, нагадувала про те, що тут ніхто не живе. Він заніс втомлену дитину і положив обережно на ліжко, вкрив ковдрою, подивився на сонне обличчя доньки і втомлено зітхнув.  

Було соромно перед дитиною. Вкотре вилаяв себе за те, що зв'язався з не підходящою жінкою.

Світло ванної кімнати різало очі, та він умився холодною водою і глянув не себе в дзеркало. Втома вправно виконувала своє призначення, його писок гарний, як комір на виворіт,  а мозок скипів, потребував відпочинку як і все тіло , що враз втратило заряд.

Плече нило, нагадувало про недавні події. Спробував перевдягнутись. Як тільки підніс руку до гори, так біль і змусив його щелепи зімкнутись аби не видати жодного звуку.

З горем пополам безсило влігся на диван і як тільки, заплющив очі сон полонив його стан. 

Та час не міг чекати доки Захар виспиться, пунктуально волав о сьомій ранку.

Здавалось сон добив його у цьому бою з реальністю, а втома липучою заразою ще більше розродилася усім тілом.  Якби сьогодні був кінець світу, то він був би зовсім не проти. Аби тільки не вставати з дивану і не продовжувати цей день.

Такий початок дня не віщував нічого хорошо, але мусив ковтнути, не було часу і сил на ще одні переговори з реальністю, потрібно доньці сніданок організувати, а в холодильнику миша повісилась. Знехтувавши своїми ранковими традиціями , побіг в магазин.

Повернувся в той момент, коли дитина перелякано бродила по квартирі. Серце ледь витримало удару цього перестрашеного личка.

Уляна кинулась до батька і вчепилась в нього як смола до сосни. Хникала, та не ревіла. Не могла відірватись від єдиної кровинки , що про неї дбала.

Захар підняв доньку на руки і погладив по спині. Відчував винну. Відчував сором. Та вибору не мав. Вже вкотре думав про те, що сам він не може впоратись і йому потрібна допомога. 

-Пробач доню..-тихо заспокоював стривожену дитину,-Все добре,-погладив по розтріпаній голівонці, і коли відчув, що мала заспокоїлась , продовжив свій шлях у ванну,- Будемо вмиватись і снідати. Гаразд?-запитав і глянув на понурену дитину. Та лиш кволо кивнула головою і поступливо виконувала всі ранкові маніпуляції.

Хоч день тривав за графіком, дрібні неприємності збивали ритм.  Спочатку в квартирі не знайшлося гребінця.  Довелось доньку пальцями причесати. Що з того вийшло Захар вирішив промовчати. На виході зрозуміли, що десь просіяли шапку Уляни і шарф. Довелось йому свій на голову дитині мотати.  Дивився на свою дитину. І сміх, і гріх. Нічого не скажеш. Та часу щось інше вигадувати вже не було, вони поспішали на роботу.

На вході швиденько зняв імпровізовану шапку і пригладив волосся руками. Хотілось швидше дійти до кабінету і залишитись без свідків, його недолугого батьківства.

Тепер думки про няню здавались геніальними і беззаперечними, та пригадав, що пошуки відповідної людини не відбуваються за один день, а в нього зараз і так достатньо клопотів , щоб ще чимось собі голову забивати. 

Якби його жінка була хоч трішки відповідальнішою, було б набагато легше, але він один і обов'язки всі на ньому.

Вкотре зітхнув і пригубив свій основний раціон на сьогоднішній день. Експрессо без цукру було гірким, та не гірше обставин в яких знаходився Захар.

Поки-що донька не проявляла характер, тихо сиділа на дивані і дивилась мультика ,який запропонував їй дитячий ютуб. Але Захар впевнений, скоро їй набридне сидіти на місці і лише надіявся, що це станеться не в той момент коли він піде на нараду.

Попросив секретарку періодично заглядати в кабінет і перевіряти, що робить дитина. Сам же пішов показатись директорам і батькові. На плідну роботу не налаштовувався. Знав , що сьогодні з нього поганий працівник. Мізки вперто відмовлялись працювати. Тіло ломило, просило відпочинку.

-Захар!Залишся на секунду,- забасив ехом батько в великій залі, коли пани достатньо натерли штани і рушили їх протирати в інше місце.

Захар не мав бажання розмовляти з батьком, та все ж сів на місце і глянув на нього з очікуванням.

Батьківський погляд сканував його постать, після чого скептичність і відраза майнула старечим обличчям.

-Що за вигляд? Ти себе бачив?,- говорив цілком очевидні речі, але Захар все одно дратувався.

-Не виспався. Справ багато,- намагався приховати свою роздратованість, але коліно невпинно скакало під столом наче навіжене.

-Мені здавалось, що ви вже дорослі і мені не потрібно повторюватись..

-То не повторюйся!-скипів молодик, лють дурманила дії. Батько не вчасно в повчаннях заходився. В нього і так проблем вистачає. 

-Сядь!-гаркнув, коли Захар піднявся з місця,-Ти вважаєш, що маєш належний вигляд для директора? Ти? Де ти ходив? Що ти робив? Чому сорочка не попрасована ? Чому очі, як в наркомана недоробленого? Чи ти забув , що не лише себе позориш , а й нашу сім'ю?,-Захарова лють передалась повітрям і вже струменіла з усіх жил, що вкривали тіло старого чоловіка,- А Уляна? Що дитина тут робить вже другий день підряд? Невже Світлана за нею приглянути не може?

-Я вже сказав , що її більше в нашому житті не буде? Чого ти далі продовжуєш питати, якщо сам знаєш, що вона не здатна?- не міг зупинити прорваної дамби, що стримувала весь негатив.