Розділ 2

 Діана 

Пошарпані сидіння автобусу, тхнули пилом і потом людей, які після важкого дня повертаються додому. Діані сьогодні перепало місце біля вікна, тому намагаючись не концентрувати увагу на засмальцьованому склі, гляділа у даль темної осені і думала про сьогоднішній день.

 Радість обіймала Діану вперше після довгої відпустки. І як це завжди буває, коли відбувається щось хороше, тебе оповиває страх знову цю радість згубити. Цей страх збирався маленькою гіркотою у грудях і змушував тіло тремтіти , а думки відкидати до сутужних спогадів.

Гіркою пеленою охоплював завтрашній день, бо там знову буденність, бо там знову рутина  прописана роками практики.

Вона часто думала про своє життя. Часто запитувала в себе коли звернула не туди..? Ці думки не несли позитивного змісту, та і сил його шукати у Діани не було. Пригніченість, що вцепилось у неї намертво, забирала усі сили. 

Автобус привіз її в район, де актуальна  забава - оминати калюжі, що в темноті пізньої години були ледь помітні.

Діана не мала настрою до забав, але реальність не запитувала згоди, записала її в той марафон і зло потішалась, коли та змочила всі ноги. А їй ще в продуктовий зайти. Вдома лиш три яйця залишилось і вона більш ніж впевнена- Олександр про  поповнення запасів не потурбувався.

Звичайно, Діана  ж краще знає ,що треба купити.. Кожного разу виправдовувався її хлопець.

Перла ці важкі торби, які вже до болю різали руки і сама собі моралі читала: Хто ж просив тебе стільки купляти? Сама винна , що не розрахувала сили. Тепер тяни все ще кілометр з мокрими ногами,- а в голові чувся голос хлопця. Скільки разів від нього це чула?

Йшла, як та Галя з коромислом і згадувала, як на початку їх проживання разом  Олександр ходив разом з нею в магазин, допомагав носити пакети і на рівні з нею займався побутом.

В який момент все змінилось? 

Не могла знайти відповіді..

Останні двісті метрів шляху, почав лити дощ, тому переступаючи поріг квартири, вона вже була мокра з голови до п'ят. Вологе волосся неприємно липло до лиця, руки німіли від холоду і болю, а мокрі стопи в легких чобітках, пронизували до самих кісток відразою до себе і свого стану. Відчувала себе жалюгідно. І такою, мабуть була.

-Чого так довго сьогодні?- раптово озвався чоловік визирнувши з кімнати. Говорив спокійно, але з відчутним докором.

Його притензія душила, та зараз мрії про теплу ванну були сильнішими за бажання починати сварку. 

-Не бачиш? В магазин ходила,- не мала сил продовжувати розмову , мовчки понесла все на кухню.

-Я там тобі яйце залишив,- чути вже в спину, благословення насуще.

Побачила вона тих пів яйця в брудній сковорідці і одразу допетрала. Може й сьогодні без «вечері» залишилась , якби коханому не було лінь мити сковорідку.

Зітхнула не легко, стримуючи якусь образу , що в легенях мерево робила. Розклала продукти, не відчуваючи їх на дотик через зледенілі руки. Ще раз глянула на яйце. Апетиту не було від слова, зовсім. Згребла його у смітник, помила сковорідку, розібрала посуд, поховала по місцям і знесилено побрела у ванну. Змила макіяж і потонула в синьому небі під очима. На неї дивилась втомлена жінка , яка вже не знати коли нормально спала, їла чи відпочивала. 

Облізла дворова собака, в яку кидали каміння, гнали пендалями з двору і обливали брудною водою,- саме такою себе вбачала у дзеркалі. Їй не подобалось це відображення. Сльози застигли на очах, а тремніння заволоділо усім тілом.

Вона намагалась заспокоїтись, намагалась не жаліти себе, не думати про те що відбувається в її житті, намагалась не спокушати долю, бажаючи , щоб це був останній день в її житті.

  Знімала мокрий одяг, який неприємно липнув до тіла. Хлюпала рознервонілим носом. Та холод квартири був не приємнішим.

 Залізла у ванну і поки набиралась тепла вода піджала ноги ближче, а голову поклала на коліна.

Тіло трясло від холоду , а душу від жалю. Її життя втрачало ціну, її любов до себе зникла не попрощавшись, і тепер, дивлячись на свій жалюгідний стан хотілось ревіти і завивати. Її не поважають, її не люблять.. Дійсність лезом водила по свіжим ранам, і Діана заридала. Тільки тихо. Щоб ніхто не чув.

Вийшла з ванної ще більш варена ніж була. Навіть сили волосся висушити не мала, постелила рушника на подушку і лягла з надією міцно заснути.

Гаряче тіло притулилось до неї з нахабними дотиками  усіх округлих місць. Колись ці дотики зводили з розуму, та зараз вона ж хоче спокою.

-Не зараз,-промовила тихо, забираючи його руки. Почулось шарудіння і гарчання.

-А коли?-підвищив голос, гнівно засопівши,- Скільки можна мене динамити?

-Я хочу відпочити,- все так же спокійно відповідає.

-А я хочу нормальних любощів жінки і чоловіка,-тикав в себе пальцем,- Та в мене дівчина зациклилась на соплях... Тобі не здається , що вже достатньо часу пройшло? Чого ти далі трагедію розводиш?

Вона слухала , а серце болюче билось у грудях. Відповіді не мала. Просто не могла відпустити..

-Мовчиш?,-зречено говорив Олександр,-То йди до мозгоправа. Скільки мені ще терпіти?-пішов і бахнув дверима спальні на останок.

Діана дивилась в потолок, а сльози стікали по скронях.

Може й він мав рацію? Потрібно піти до психолога?

Саму себе закопати, вона зможе, а вибратись з тієї ями навряд.

Пів ночі про це думала, доки втома все ж не виграла бій з мозговою діяльністю.

Вранці встала раніше будильнику, бо сон був тривожним. Відчула нудоту і головний біль від пролитих сліз і вже втратила будь-яке бажання вставати з ліжка, але дозволити собі не піти на роботу не могла, тому випила таблетки і почала готувати собі обід, який не була певна , що скуштує. 

Звички вироблені часом допомагали їй жити далі, як єдине , що було однозначним і не потребувало зайвих думок. Олександра не чіпала. Навіть раніше з дому пішла, щоб йому на очі не траплятись. Бажання з ним комунікувати зникало з кожним днем все більше.