розділ 1.2

Захар

Виважений механізм працює найефективніше. Саме так вважав Захар, тому кожен його ранок починався однаково.

В тиші ранкової години, він спочатку готував собі каву, а потім смакував її на терасі власної кімнати. Навіть в сирості зимного світанку пильно глядів у даль  і думав про своє, бо  не за горами насичений день, а це єдиний час коли його думки належать лишу йому.

 Цей щоденний ритуал був його потребою, адже з появою в його житті дитини, час який він міг би залишитись наодинці з собою скоротився в тричі.

От і сьогодні не стало виключенням. Темрява осені затягувала, щипала холодом поголене лице і паром проводжала гарячий напій в його руках. Він дивився на ліхтар, що освітлював його двір, але думки його були далекі. Він гадав про своє життя і ті помилки, які вже не виправити, але які досі сверблять і нагадують про себе.

І як злий жарт саме в цей момент на подвір'ї з'являється найбільша помилка Захара. Вона ковиляє своїми голими ногами на підборах усім тілом транслюючи хмільний стан..

Захар відчуває як злість закипає, ошпарює його мозок і нервову систему, але він раптом видихає і спускає весь пар. Тепер його чаша пуста, тепер його погляд байдужий. Йому набридло витрачати енергію на непотріб, і саме так він дозволяв собі називати  матір його дитини.

Зникнувши в будинку ,її постать вже не мозолила очі чоловікові, тому він продовжив свій ритуал з прохолодою , яка була не лише на зовні , а й всередині нього.

Коли в пісочному годиннику час добігає кінця, останні піщинки пришвидшують свій темп і час закінчується враз, навіть не усвідомивши завіси, що впала і поділила життя на до і після.

-Уляна! Геть! Дай поспати!,-остання піщинка ехом рознеслась по будинку. Пролунав гупіт дверей і завіса накрила пилиною несказаної люті.

Захар, який готував сніданок донці, вмить полетів на звук. Лють роз'їдала його до кісток, стискала щелепу до болі в зубах , а коли він побачив  доньку з понуреними плечами і личком вмитим сльозами образи, лють настигла свого апогею і він був ладен разом з дверима знести і стіну, і кімнату в котрій лежала ця хвойда.

Та за чотири роки батьківства від навчився тримати емоції при собі. Його дівчинці вистачило стресу на ранок  він не хотів робити ще гірше, проявляючи агресію до її мами.

Він присів біля доньки і її заплакане лице лезом вишкрябувало місце у його пам'яті. 

Остання причина по який він тримав цю жінку поряд змивалась разом з водограєм на обличчі дівчинки. І він вирішив, що це останній день коли Світлана присутня в їхньому будинку і в їхньому житті, як частина сім'ї.

Він притулив дитину до себе, підняв, щоб піти подалі і не спокушати лють , що лише причаїлась, а не зникла назавжди. 

Кухня зустріла їх запахом смороду. На пательні горіла яєшня. Захар спокійно підійшов, вимкнув плиту і посадив Уляну на стілець, присів біля неї і спокійно промовив.

-Доню, давай снідати,- лагідно тримає тендітну долоньку. Він щиро не знав, що сказати, як пояснити, як заспокоїти, тому вибрав найоптимальніший варіант, перевести увагу дівчинки на щоденну рутину. Він не був певен , що вчиняє правильно, але не знав , що зробити , щоб не стало гірше. 

Батьківство давалось йому не легко. Часто виникали ситуації, коли він не знав як поводитись, як вчинити правильно, як не травмувати дитячої психіки. І його це найбільше дратувало.Нерідко він думав про те, що він нікудишній батько і ,мабуть, таким як він не варто заводити дітей. 

От і зараз він дивиться в омиті дощем очі і відчуває провину, що пульсує у жилах, нагадуючи про свою жалюгідність.  

Він мовчки згріб зіпсований сніданок і кинув у сміття, жаліючи що так само легко не може розпрощатись з помилкою, що спить в їх будинку.

Та цього разу сумніви остаточно зникли з його голови. Він рішуче налаштований закінчити все просто сьогодні. Це мабуть єдино, що давало йому сил продовжити день за звичним їм з Уляною графіком.

Спочатку вони поснідали. Але цього разу в тиші, адже Уляна не сяяла гарним настроєм і навіть не демонструвала характер, лише мовчки ковиряла в тарілці залишки сніданку.

Потім він допоміг донці вибрати одяг і зробив їй зачіску. Це новий навик котрий він ще вдосконалював, адже волосся доньки відчутно відросло за останній рік. 

Зібравшись сам він швиденько відвіз Уляну до приватного садочку. А далі шлях його простягав до роботи, де на нього чекали обов'язки директора.

Робота вправно затягувала його у свій вирій. Часами це навіть приносило користь. Він менше думав про особисте і більше про важливе, про робоче. Та вочевить день сьогодні виявився неслухняним, все пакостив Захару, підкидаючи нових проблем.

-Ми приносимо свої вибачення за незручності, але садочок терміново закривають на карантин, тому дітей просимо забрати раніше, щоб мінімізувати можливість розповсюдження вірусу,- з невтішними новинами заходилась вибачатись вихователька.

-Який карантин? Ви жартуєте?- Захар не міг второпати відколи приватні садочки такі фокуси показують.

-Нажаль, на садочок завтра чекає інспекція, в зв'язку великої кількості захворілих дітей..-винувато виправдовувалась жінка.

-Хіба ви не мали попередити батьків раніше?-перебив її виправдовування злий чоловік.

-Так. Ми розіслали повідомлення усім батькам ще в п'ятницю. Ви також мали його отримати,-спантеличує відповідю.

- Ви вважаєте це нормально повідомляти таке в останній момент? Відколи садочки закриваються в понеділок?- не міг заспокоїтись збуджений чоловік і все бризгав негативом в бідолашну жінку.

-Вибачте , але від мене нічого не залежить, я всього лиш вихователь. Таке рішення за керівництвом закладу і участі я в ньому не приймала,- жінці очевидно набридло вислуховувати дорікання невдоволеного батька.