розділ 1

Раніше осінь пахла Діані свіжістю дощу і запашною кавою на тлі багряно розписаних вулиць. Вона чекала цієї пори, щоб нарешті випити терпкий напій, який мала таїнство куштувати лише восени. Та тепер її пригнічений стан помічав зовсім інші речі. Сірість асфальту і будинків навколо, запах бруду і постійну темряву  в якій вона прокидалась і завершувала свій день.

Понеділок починав естафету тижня, і люди навколо були зайняті щоденною рутиною офісних планктонів, але тут ,в жіночому туалеті, безвільною лялькою, застигла в нерухомості струнка жіноча фігура. Погляд спрямувався у дзеркало,  але був далеким.   Її думки розсіялись, утворюючи по собі порожнечу і лиш шум води досі слугує містком до реальності, не даючи їй згубитись у тій пустоті. Останнім часом це стало для неї звичкою. Вже вкотре  її тіло і розум беруть паузу і паралізують тонкий стан в бездіяльності на деякий час.

В кишені вібрує телефон, підштовхуючи Діану на поверхню, де починається дійсність. Вона виходить з того трансу і стряхує вологі руки, бере телефон і перечитує повідомлення декілька разів. Пустота не відразу її відпустила, осягнути прочитане не одразу вдалось.

Дівчина мимоволі посміхається адресантові і ховає гаджет. Втім зустрівши свій усміхнений погляд у дзеркалі,  посмішка поволі сходить з лиця. 

"Хіба я маю право посміхатись? Хіба достатньо часу минуло?",- докоряють сумлінно власні думки. Та зараз не час провину до горла пускати, потрібно поспішити зустріти той єдиний промінчик сонця , що гріє її у холодній ямі самокопання.

Діана ніколи не могла похвалитись наявністю безмежної кількості друзів, а в дорослому віці познайомитись з людиною душі , котра залишиться у твоєму житті на довше ніж вечір п'ятниці, їй було взагалі складно, тому Алісу можна вважати подарунком долі. Хоч їхні шляхи розійшлись аж до різних континентів,  вони не втрачали ментальний зв'язок, а зараз Діана, дивиться на цю усміхнену жінку і відчуття, як не було тих років розлуки і відстані між ними.

Звичайно, Аліса змінилась... І Діана змінилась... Але..  Коли ви рідні люди жодна причина не буде достатньо вагомою, щоб розірвати зв'язок між вами.

-Міс Еліс , рада вітати вас у своїх скромних обіймах,- почуття радості огортає дурманом мозок і він автоматично відтворює звичку давніх літ. Не встигає вона зрозуміти дійсності , як безцеремонно чіпає подругу за мʼяке місце. Секунда розуміння скоєного заганяє її у фарбу, але Аліса робить теж саме і Діана зітхає з полегшенням. Ця дівчина підтримає, як ніхто і це змушує зламати свій стрижень.

«Нарешті вона тут»,- подумки зганяє маленький  комок радості в горлі, який загрожував стати причиною сліз.

-Діана я тебе не впізнаю, куди поділось руде волосся?- своїм питанням надриває її серце. Вона мала бути готова до таких питань , але зараз не місце і не час на такі розмови. Дівчина боїться, що не витримає , якщо скаже хоч слово.

-Все потім, пішли, там Ельвіра Миколаївна вже з самого ранку трясеться, годинник перевіряє, коли ти прийдеш. Напекла пирогів і ні з ким сьогодні не ділиться, все тільки тобі береже,- намагається запобігти своїй сповіді і переводить тему в нейтральне русло.

-Тоді треба бігти. Не хочу їсти холодні пироги,- як завжди з розумінням підхоплює Аліса.

Гомінкий мурашник зустрічає їх відкритими дверима і вони прямують в найулюбленіше місце усіх працівників.

Колись і Аліса була частиною цієї родини "UAtoDay", але вона не зупинилась на підкорені однієї вершити , а продовжила свій шлях за океаном, за що Діана безмежно поважала подругу, адже сама досі протирала спідницю в бухгалтерії, без вагомого росту в кар'єрі.

В приміщені, стіни якого вже просочилися запахом їжі, на них чекала енергійна жінка, котра в  свої поважні роки, досі дасть пору будь-якій молодій особі.

Діана обожнює цю жінку, адже своїми прогресивними поглядами вона не забувала поділитись з колегами, що завжди викликало сміх і дискусії. Це мабуть єдина річ , що не давала згинути їй в роботі.

Та від недавна ,навіть, такі життєві радощі пролітали мимо її уваги.Все частіше Діану затягував вихор думок, куди магнітом тягнуло відчуття провини. Ця провина тліла вічним багаттям, не даючи їй змогу жити як раніше, бо щоб вона не робила, вона вже ніколи не стане колишньою собою.

Навіть зараз, вистачає найменшої причини, щоб думки затягнули її у воронку болю і жалю. Вона не слухає про що говорять навколо , лише намагається вирватись з цього замкненого кола.

- Ну що, тепер розкажеш?- голос Аліси ,як будильник вилучає її зі сну.  Вона жестом показує на волосся і Діані нарешті досяжний сенс її слів.

-Та немає, що казати,- вперше бреше своїй подрузі, бо розуміє, двома словами всього не описати,-Коханий сказав, що йому подобається мій натуральний колір,- радше зі звички називає так свого хлопця, але сама вже не певна , коханий він їй чи ні.

-Чомусь ,ти не виглядаєш задоволеною,- прихованим подивом констатує подруга.

-Бо в мене відчуття , що я зраджую сама себе,- і це лиш одна з багатьох речей , що Діана виявляє в урвищі власної свідомості.

-Бо так і є. Не думала, що колись тебе такою побачу.Що сталось з Діаною, яка ніколи не давала собою маніпулювати?,- невтішною правдою, давить на хворе місце. Саме цього Діана таємно боялась. Осуду. Їй нестерпно соромно, за себе , за своє життя і свої дії.

-Не знаю.. Я ніби не розумію реальності і разом з нею себе,- боїться навіть виправдовувати себе, бо не знає чи має на це право.

Очі подруги блиснули жахом і Діана чудово розуміє чому. Нарешті Аліса усвідомила, що перед нею не та людина, яку вона знала раніше, а лише її оболонка.

Втім подруга не поспішала коментувати її маленьку сповідь, а застигла ніби побачила чорта.

Здавалось і повітря згустіло в цей момент. Дихання завмерло разом з реакцією Аліси і Діану атакувати тривожні думки. Зовсім безглузді, але без того не менш неприємні.

Мозок все підкидав дурні варіанти і щоб хоча б перевірити , шо це не інсульт, інфаркт чи інша болячка, дівчина замахала рукою перед подругою.