Розділ 2. Частина 4.

Ми одночасно зірвали з голів шоломи, і важке нічне повітря річки миттєво вдарило в обличчя. Адреналін після шаленого заїзду на мосту все ще кипів у крові, і замість спокійної розмови між нами одразу ж спалахнула справжня пожежа.— Ти з глузду з’їхала, Мала?! — першим дико закричав Тай, кидаючи свій чорний шолом прямо на сидіння байка. Його обличчя палало від люті. — Ти що влаштувала на повороті? Ти підрізала мене на такій швидкості, що ми обоє могли летіти сторчголов у цю річку! Університет закінчився, Кіро, тут тобі не парковка, тут реальна небезпека!Я від такої нахабної заяви аж задихнулася від обурення. Я так сильно прикусила губу від шаленої люті, що шкіра напружилася до межі, а рука міцніше стисла червоний шолом:— Короти свій пафос, Таю! — крикнула я у відповідь, роблячи різкий крок до нього і задираючи підборіддя. — Я йшла за своїми правилами! Це ти не зміг наздогнати мій червоний спортбайк і тепер просто бісишся, бо твій чорний конструктор знову приїхав одночасно зі мною! Змирися з цим, «королю доріг»! Ти не зміг мене обійти!— Та тому що ти вперта як скеля! — Тай зробив крок назустріч, нависаючи наді мною своїми міцними плечима в чорній шкірянці. Його очі потемніли від гніву. — Ти вічно лізеш на рожон, вічно намагаєшся довести, що ти сильніша. Твоя гордість тебе колись погубить, Кіро!— А твоя заносчивість мені вже поперек горла стоїть! — видала я прямо йому в обличчя, важко дихаючи. — Я ні під кого прогинатися не збираюся, і особливо під тебе і твої дорослі бізнес-райони!Ми кричали одне на одного так, що луна котилася по всьому берегу, вихлюпуючи всю ту ненависть та образу, що збиралися роками. Іскри летіли вогняні, і жоден з нас не збирався відступати ні на сантиметр...