Розділ 2. Частина 2.

Аліса бігала по моєму кабінету, кумедно розмахуючи руками, а її папки з конспектами тепер мальовничо валялися на підлозі.— Ні, ну ти уявляєш, Кіро?! — панічно щебетала вона, поправляючи окуляри, які раз у раз з'їжджали на ніс. — Двадцять п’ять років! Серйозний бізнесмен, а шукає телефон звичайної випускниці! Я ж йому просто серветку дала, щоб піджак від пафосу не тріснув! Що йому від мене треба, скажи? Він що, засудить мене за образу його величної персони?!Я лише тихо розсміялася, відкидаючись на спину в шкіряному кріслі й звично прикушуючи губу. Звичка кусати губи завжди з'являлася в мене, коли я намагалася прорахувати ситуацію наперед.— Заспокойся, Алісо. Руслан — залізобетонний бос, він не став би бігати за тобою через серветку. Мабуть, ти просто зачепила його суворе серце своїм фірмовим хаосом.Аліса вже збиралася видати мені нову порцію панічних теорій, як раптом мій мобільний телефон на столі голосно забринів, сповіщаючи про нове повідомлення. Я ліниво протягнула руку, розблокувала екран... і миттєво застигла, а моє серце зрадницьки пропустило удар.Повідомлення було від прихованого номера, але цей зухвалий, нахабний тон я впізнала б із мільйона. Тай.«Ну що, Мала. Університетські правила закінчилися, дипломи в кишені, але місце на парковці я тобі так і не простив. Досить ховатися у своєму затишному кабінеті лівого берега. Чекаю на тебе сьогодні рівно о другій ночі на нашій межі — на старому мосту біля річки. Побачимо, чи наздожене твій червоний самокат мого чорного монстра в нашому дорослому житті. На слабо, Кіро?»Я так сильно прикусила губу від адреналіну та дикої люті, що шкіра напружилася до межі. Очі миттєво потемніли, а рука сама міцно стиснула телефон. Цей заносчивий павич знову кидає мені виклик! Він думає, що якщо ми випустилися з універу, я злякаюся його нічних районів?Я повільно звелася з крісла, підійшла до столу і впевнено підхопила свій вогненно-червоний шолом. Аліса миттєво замовкла, з жахом дивлячись на мій хижий вираз обличчя:— Кіро... ти куди? Що там таке?— Тайфун прокинувся, Алісо, — крижаним тоном, від якого йшли сироти по шкірі, відповіла я, перевіряючи кріплення шолома. — Кличе мене на річку о другій ночі. Пора показати цьому королю доріг, що його чорний конструктор розсиплеться раніше, ніж він побачить мої задні номери.