Розділ 1. Частина 10.

Руслан кілька секунд мовчки дивився на серветку в руках Аліси, а його обличчя залишалося абсолютно залізобетонним. Потім він важко зітхною, засунув руки в кишені штанів і спокійно, але дуже твердо процідив:— Дівчино, закінчуйте це циркове шоу. Ідіть звідси.Він розвернувся і впевненою ходою покрокував геть з VIP-зони, а Аліса лише ображено фиркнула йому в спину, поправила окуляри й поспішила наздогнати своїх однокурсників.Я провела її поглядом і звично прикусила губу від несподіванки. Але побути в тиші мені не дали. Раптом шлях до бару мені перегородив високий, нахабний хлопець у дуже дорогому костюмі. Це був один із місцевих мажорів, який звик, що в цьому клубі за гроші його батька йому дозволено все. Він окинув мене зверхнім поглядом з ніг до голови, зацінив мою вечірню сукню і з мерзенною посмішкою процідив:— Ого, яка красуня у червоному. Що, мала, нудьгуєш? Може, підеш зі мною в закриту кабінету? Потанцюєш для справжніх багатіїв, га?Він зухвало простягнув руку, збираючись нахабно схопити мене за плече. Я відчула, як від дикої люті всередині все закипіло, і так сильно прикусила губу, що шкіра напружилася до межі.Але замість того, щоб злякатися, я зробила різкий крок уперед. Навіть у вечірній сукні я залишалася королевою лівого району. Я жорстко перехопила його руку за секунду до дотику, здивувавши мажора своєю силою, і викрутила його зап'ястя вниз так, що нахаба миттєво скривився від болю.Я нахилилася до нього і крижаним тоном чітко промовила прямо в обличчя:— Слухай сюди, хлопчику. Твої брудні гроші на мене не діють. Ще раз простягнеш до мене свої руки — і твою дорогу тачку завтра вивозитимуть із цього міста на металобрухт. Разом із тобою всередині. Зникни з моїх очей.Я різко відштовхнула його, і зблідлий мажор зробив крок назад, збираючись щось вигукнути мені від злості. Але не встиг.Раптом з напівтемряви VIP-зони, як хижак, упевнено вийшов Тай. Його чорний костюм ідеально сидів на міцних плечах, а погляд темних очей був настільки лютим, що мажор миттєво замовк. Тай підійшов упритул до нахаби, зверхньо глянув на нього і з небезпечною хрипотою на весь зал процідив:— Тобі ж сказали: зникни. Якщо зараз же не вилетиш із цього клубу, я особисто допоможу тобі вийти через зачинене вікно. Рухайся.Мажор після цих слів просто ганебно втік углиб залу, загубившись у натовпі.Тай повільно повернувся до мене. Його погляд знову став важким, він окинув мою вечірню сукню вже не з шоком, а з якоюсь прихованою власністю. Наші очі зустрілися в повній тиші, повітря навколо затріщало від іскор, і я знову звично прикусила губу від напруги. Тай ледь помітно посміхнувся кутиком рота, крутанув на пальці ключі від свого чорного «монстра» і тихо кинув наостанок:— Непогано, Мала. Але в нашому дорослому житті правила будуть набагато жорсткішими. Чекаю на тебе сьогодні о другій ночі на проспекті. Побачимо, на що здатен твій червоний спортбайк.Він розвернувся і покрокував до виходу, а я дивилася йому вслід. Перший університетський сезон нашої війни офіційно закінчився, але попереду на нас чекало справжнє доросле життя на шаленій швидкості...