Розділ 1. Частина 4

Не встигли ми як слід віддихатися після цього шаленого забігу на стадіоні, як пролунав гучний дзвінок на наступну пару. Усі студенти, жваво обговорюючи нашу епічну нічию, рушили до корпусу. Я швидко накинула шкірянку, підхопила червоний шолом і разом із натовпом зайшла у велику лекційну аудиторію.Тай зайшов слідом. Він уже встиг перевдягнутися у свій фірмовий чорний худі, але його погляд усе ще горів азартом. Як назло, єдине вільне місце знову виявилося за моєю партою. Він впевнено покрокував угору по сходах і з гуркотом сів поруч, зухвало кинувши свої ключі на стіл.У цей момент до аудиторії зайшов суворий професор, виклав на стіл товсту стопку паперів і голосно оголосив:— Так, шановні студенти! Замість звичайної лекції у нас сьогодні раптова контрольна робота на весь залік. Телефони на край столу, беремо ручки. Хто не здасть — на перездачу.По аудиторії прокотився хвиля жаху і стогону. Студенти панічно почали гортати конспекти. Я лише спокійно дістала свою ручку — мене такою дрібницею не злякати, я готувалася. Тай миттєво повернув голову в мій бік, підпер підборіддя рукою і хижо примружився:— Ну що, Мала? — тихо, з хрипотою процідив він. — На треку ти вистояла. А як щодо мізків? Давай новий батл: хто напише цю контрольну на вищий бал — той і правий. Якщо я виграю — ти сама звільняєш мені парковку. На слабо?Я впевнено перехопила ручку, прикусила губу і пропалила його поглядом:— Приймається, Таю. Але якщо вищий бал буде у мене — ти особисто будеш мити мій червоний байк після кожної гонки.Професор роздав варіанти, і в аудиторії залягла крижана тиша. Ми писали цю контрольну так, наче від цього залежало наше життя. Ручки буквально диміли на папері. Тай строчив завдання з шаленою швидкістю, іноді кидаючи на мене зверхні погляди, а я впевнено лузала складні формули як горішки, не зводячи очей зі свого листка. Це була битва інтелектів.Коли час закінчився, ми одночасно кинули ручки на стіл. Професор швидко зібрав роботи, підійшов до свого столу і почав перевіряти наші листки першими, бо весь курс затамував подих, спостерігаючи за нашим протистоянням.Через кілька хвилин професор здивовано підняв окуляри, подивився на нас обох і похитав головою:— Ну що ж... Тимур і Кіра. Навіть не знаю, як це назвати. У вас обох максимальний бал — ви написали контрольну абсолютно ідеально. Але є одне «але»...Він підняв наші листки вгору. Виявилося, що в останньому, найскладнішому завданні ми обоє зробили однакову, дуже кумедну описку в одному і тому самому слові, через що рішення виглядало однаково смішно! Весь курс, зазирнувши в листки, просто вибухнув від реготу.Тай подивився на свій листок, потім на мій, закинув голову назад і вперше щиро, голосно розсміявся на всю аудиторію:— Ну ти й зараза, Кіро! Ми навіть помиляємося однаково!Я теж не витримала і засміялася разом із ним, ховаючи обличчя в долонях. Наша «жахлива війна» в університеті знову закінчилася повною епічною нічиєю і гучним сміхом усього курсу.