Розділ 12

***

У Соломії, в якої турбот стало менше, завдяки тому, що сни про одного підопічного більше не турбували її, «сам про себе тепер подбає» – казала Наві, все ще залишалася друга підопічна – Наталя.

– Тут тобі треба змінити тактику, адже в бідолахи, хоч її час ще не настав, зовсім відсутня воля до життя.

– Так звана депресія.

– О, а ти в темі, – підсміхнулася Наві. – Тим не менш, те, що її час ще не настав, не заважає їй притягувати на себе смертельну енергетику.

– Воно й не дивно, той, хто не бажає жити – притягує смерть. Але в чому ж причина?

– Не завжди буває причина, – почала пояснювати ангел. – У неї, наприклад, все є, просто немає волі до життя. Немає ні мрій ні цілі, от і не бачить сенсу, та все ж існує.

Під час цієї розмови у Мії знову сталося видіння, де її підопічна, хоч і не навмисне, вкорочує собі віку, перейшовши дорогу в недозволеному місці.

– Як дратує! – оговтувалась Мія від головної болі. Цього разу Наві довелося керувати спогадами Джека – чоловіка Мії, хто ще не забув – аби їй вдалося покинути дім посеред ночі, в час, коли нова стара підопічна (Наталя) вертатиметься з чергової нічної прогулянки.

Чому чергової?

Через безсоння, котрі були викликані роздумами і безпідставним сумом, Наталія була змушена годинами бродити на свіжому повітрі, аби хоч якось змусити тіло втомитись достатньо щоб заснути. Як наші героїні про це дізнались?

…– Ось так, обережно, – допомагала Соломії Наві, керуючи її невагомим тілом, себто душею. Аби допомогти своїй вже не просто підопічній а подрузі, Наві навчила її як медитацією, молитвами (та ангельськими силами) покидати своє тіло, а для зручності робити це під час сну тіла, вночі, аби не порушувати (здавалося, куди б вже більше?) робочий графік та режим сну.

Отже Мія (сама, бо Наві залишалася на варті її тіла) щоночі слідувала за Наталею, займаючи місце її ангела-охоронця і тренуючи свій відьомський дар, як сирена. Спочатку, ноти для голосу важко знаходились і Солі вдавалося просто зупиняти Наталю на шляху, змушуючи увагу розсіюватись, а тоді залишати бідну підопічну роздумувати, чого це вона стовбичить посеред вулиці? Не знає вона, що це їй життя так рятують, аби вона не отримала безглузду смерть накшталт: збила з ніг дворняга і тому впала в каналізаційний люк. Ото б були новини!

Та повернемось до теперішнього моменту: Мія покидає дім в своїй фізичній оболонці, адже не факт, що зупинка посеред дороги допоможе Наталі врятуватися, а дар Мії, як сирени поки ні нащо більше не здатен. Тож озброївшись славнозвісною палицею, побрела вона вчергове рятувати свою підопічну.

Раз за разом здібності розвивалися і рятувати свою підопічну вже  увійшло у звичку для Мії, але нажаль моральний стан Наталі це аж ніяк не зміцнювало, про що і свідчило нове видіння, де дівчина, обличчя якою затуляло розвітрене волосся, та Мія точно знала хто вона, дивиться з верхівки ратуші, вже піднімаючи ногу для кроку…

– Ні! – прокинулась в холодному поті Мія, а Наві знову довелося присипляти Джека.

– Так більше тривати не може, – вирішила про себе Соля і знатно підхотувалася до наступної зустрічі з підопічною.

***