Розділ 11

***

– Так, стирати пам’ять ти не вмієш… – констатувала факт Наві, що і так стало очевидним, після того, як Сергій дременув головою в найближчий стовп і зараз лежав у відключці, благо, що людей далі по вулиці майже не було, а ті хто і бродив собі тихцем, вважали, що бідолаха просто хильнув зайвого, тому просто обходили його стороною. – Ти ж наче врятувати його хочеш, а не вбити? – Хіхікала безсовісно ангел, поки у Соломії мало пар з вух не пішов.

От послухала вона Наві і після чергового порятунку підопічного вирішила заговорити з ним про молитви, а коли той знову прийняв її за божевільну, то хочаб стерти йому пам’ять, щоб їй було не так соромно зустрітись з ним хоч би й на роботі, адже покупцем в «їхній пекарні» він так і залишився, хоч і кидав косі погляди, коли впізнавав її, як би Наві не змінювала її вигляд в очах підопічного (а вона і так, виявляється, вміє).

– Що це було? Ти казала, що вийде, а я мало не підсмажила йому мізки!

– Ну, – витерла Наві сльози, котрі виступили від сміху, – схоже сила відьми трохи не вживається в силу ангела.

– Що?

– Якби я сама знала як тобі пояснити… Уяви собі два кондиціонери: один віє холодом, а один теплом, а посередині цього Сергій…

– Якому ні холодно ні жарко, – підсміхнулась про себе Мія, її душевний стан зараз рятували лише жарти.

– Так от, – як ні в чому не бувало продовжила собі ангел, – обидві сили протилежать один одному, якщо використовувати їх одночасно, адже ти хочеш і врятувати його і пам’ять йому стерти, розумієш?

– Якщо чесно, то не зовсім, але те, що пам’ять я стирати в майбутньому відмовлюсь, так це точно.

Наві змилувалась, хоч і не планувала рятувати колишнього підопічного Мії. Та, бачачи, що дорогоцінна подруга (а Мія, не так давно надала їм статус подруг, чим дуже розчулила Наві) ніяк не хоче здаватись, все ж почаклувала, використавши свою силу.

 Думаючи, що краплю допомогти Соломії і не травмувати ніжну психіку Сергія, може бути корисним для її подальшого мирного життя, вона тихцем підправила йому спогади, де життя йому так старанно рятували і тепер підопічний думав, що то була шалена удача, яка допомагала йому «не гигнути», як іноді виражалась Соломія. Сергій навіть сходив до церкви і поставив свічку, помолившись. І хоч він не став миттєво добрим самаритянином, але з того дня його ангел-охоронець стабільно став отримувати силу, аби забезпечити подальше життя (чи існування)свого підопічного.

Тієї ночі Солі наснилось, як вона співає, а за нею, наче щури під чарівну флейту-сопілку, йдуть її підопічні, що ось-ось зірвуться у прірву.

Після сну Мія навіть наважилась промугикати якусь мелодію, намагаючись відтворити ту саму. На диво вона не розбудила чоловіка, який навіть глибше поринув у свій сон і ніби підсміхався, а зморшки на його чолі розслаблялися.

– Спробуй це по новому, – відгукнулась в дзеркалі ванної Наві, – може твій дар, як відьми не лише у снах.

– А й у сиренництві? Чи як це називається? Щось не помічала за собою такого, коли співала у «Джазі».

– Пам’ятай, що то було не справжнє життя, а навіяне, ти ж співати навіть до того не вміла, у попередньому, справжньому житті, хоч і два роки в музичній школі провчилась.

– Ох, не нагадуй.

Соломія дійсно колись відвідувала музичну школу по ініціативі батька, що був тоді схибленим на розвитку талантів, яких Соломія не мала. В той час її навчали співати фальцетом, тож спів давася тихим і писклявим і навіть працюючи над ним щодня, результат дівчинці не подобався. Тож кинула музикалку, як тільки видалася нагода.

Але в навіяному житті в «Джазі» Соля наче співала душею, не було там протяжного фальцету з «витягуванням» нот, а лише музика, яку вона створювала своїм голосом і після того, як у закладі на ім’я «Джаз» почала працювати «Сирена» відвідувачам стало ніде присісти, а резервування столиків на вечір стало практично неможливим, через велику кількість охочих.

– Може не таким і поганим було те навіяне життя?

– Ой, та схаменись, воно було не твоїм, – Наві задумалась.  – Але спробувати силу Сирени, як відьма ти можеш і я повністю на твоєму боці.