Розділ 9

***

І начебто все – муки совісті не будуть надокучати Соломії, а новий дар та молитви підтримуватимуть життя в ній і в її ангелі-охоронці. Ба ні, саме зараз дівчина мучиться новим сном-передбаченням, де її підопічного збиває вантажівка на тому ж злосчасному переході, що і її свого часу – початок Личаківської, двадцяті номери, поблизу продуктового мінімаркету.

Соломії довелося відпроситися з роботи, адже, як назло, у сні чітко було видно дату та час смерті зеленоокого хлопця з борідкою і совість не дозволяла пропустити такий вагомий аргумент на користь спасіння людини.

– Це знову ви, що вам треба від мене?

Здивовано зупинився хлопець, котрий саме звернув на початок Личаківської, знову кудись поспішаючи. Соломія, з відомою вже палицею на перехват (а що, вагомий аргумент?), чекала, явно його виглядаючи.

– Просто гуляю, це збіг, – мило посміхнулася дівчина, обома руками спершись на палицю і таким чином перешкоджаючи хлопцю продовження шляху. І тут би йому зметикувати, що краще не провокувати божевільну, а тихцем перейти вулицю підземним переходом і тим самим не ставати на її шляху, так ні, саме прямо йому треба. Жити набридло, чи як?

– Чому б не покористуватися автобусом? Все пішки гуляєте, – наче по дружньому балакала дівчина, все ще не даючи проходу. – Я і провести вас можу.

І справді, далі по Личаківській знаходилося одразу декілька зупинок різного транспорту, серед яких і автобуси і трамваї багатьох напрямків. Але хлопцеві така увага незнайомки (на диво) здавалася недоречною і навіть починала лякати.

– Послухайте, я вас не знаю… – почав він, але був перебитий.

– Соломія.

– Що?

– Моє ім’я – Соломія, а ваше яке?

– Та не збираюся я звами знайомитися, я спішу! –Нагло відштовхнув її зеленоокий, на що Мія мало не впала, але не втративши рівноваги попрямувала прямо за хлопцем, що не представився.

Як би він не пришвидшував крок, та дівчина не відступала, доганяючи. Нагадувало це давно всім знану гру, коли намагаєшся перегнати випадкового перехожого просто ідучи і злишся, коли він переганяє тебе своїм швидким кроком.

Та грати в ігри не такий вже незнайомець не хотів, тож знову зупинився, сповільнюючи крок, прямо перед злосчасним переходом і гнівно звернувся до Соломії.

– Дівчино, якщо ви не припинете мене переслідувати…

Він не встиг договорити, адже ступаючи на перехід, встиг тільки запримітити, як на нього несеться вантажівка, водій якої, не зважаючи на «зебру», по якій несміло тупцяли чи навпаки сміло перебігали пішоходи, піддавав газу, сподіваючись, що «не дерево – посунеться». Але хлопець не сунувся, ба, навіть заціпенів від страху, часом, як Мія даремно часу не тратила.

– Сергій! – сміло викрикнула вона, аби хлопець випав з заціпеніння, але він лише більше розгубився.

Мія, яка від Наві дізналася ім’я хлопця (чого тільки ангели не знають?) зробила вигляд, що так і має бути і просто нагло смикнула хлопця за руку, забираючи прямо з під коліс вантажівки.

Вийшло так, що той завалився прямо на свою рятівницю і вилаявши пару ласкавих слів, почав звинувачувати її в інциденті.

– Та мене через вас мало машина не збила!

– Простого дякую могло б хватити.

– Та ти хвора!

Розвернувся і таки перейшов через підземний перехід Сергій, з переляку навіть не звернувши увагу на те, що Соломія вигукнула його ім’я, якого, по факту, мала б не знати, адже він не представлявся.

– О, то ми вже на ти…

Це вже починало злити.

– А що ти думала? – відповіла Наві у дзеркалі, коли Соломія вже прийшла додому. – З тобою було так само, мені доводилося раз у раз рятувати тебе, витрачаючи сили і дорогоцінний час, якого в мене раз по раз ставало менше.

– Так, але якраз час, а головне можливість у тебе були завжди, адже ти була поруч в якості ангела-охоронця. Я ж не можу бути поруч завжди. Та і підопічний вважає мене вже сталкером.

– Ти також можеш стирати йому пам’ять.

– Можу?

– Ага, ти ж була його ангелом, деякі повноваження в тебе залишились.

– А не має він зараз часом іншго ангела? Чи людина може жити без охоронця?

– Відповідаю одразу на обидва питання. Так і так. Ангела Сергій має, але, так як шлях його повинен був би закінчитися, то повноваження у ангела на тому… все… закінчилися. Ми з тобою виняток, не забувай, що для цього я майже не витратила свої сили до кінця. Та і без ангела людина жити може, але життя від того легшим явно не буде. От уяви, в твоєму житті зовсім не буде удачі: ніхто не захистить тебе від поганої компанії, поганого вибору чи поганих думок в кінці-кінців. А погані думки то найгірше, що може бути, адеж від них нікуди не дінешся.

– Тобто мені просто треба буде рятувати дурбецала знову і знову до кінця життя? – пропустила повз вуха величезний монолог ангела Соломія.

– Ну, це може бути до кінця його життя, – посміхнулася Наві, – або буде як тому твому улюбленому фільмі, як його?...

– Пункт призначення.