Розділ 8

***

Ще з таким нетерпінням Соломія не чекала відбуття чоловіка на роботу. Вже і сніданок зготувала, взуття йому почистила і плечі пом’яла, ну ніяк благовірний не спішив до праці. Напевне дивно йому було, що кохана дружини так ластиться, чи плаття нове хоче чи квіти? Не міг зрозуміти її чоловік, але на роботу потрібно було поспішати, тож похапцем поснідав, дружину приголубив і до праці!

Тільки зачинилися двері, як Мія вихором почала збирати речі, що могли їй пригодитися. Гумові рукавички, телефон, аби набрати 101 (так, вони працюють не тільки на випадок пожежі, а в будь-яких надзвичайних ситуаціях) і взуття на високій гумовій платформі, аби самій ненароком не стати шашликом. З одягу: наспіх одягнені джинси, біла футболка з фруктовим принтом і жовтий плащ з капюшоном, як у хлопчика з фільму «Воно».

На гугл картах дівчина з легкістю знайшла знайому вулицю не тільки зі сну, а й в реальності. Вулиця, на якій сьогодні мало стати на одне життя менше, була прилеглою до Шота Руставеллі, дорога з бруківки, а уздовж тротуару розлогі дерева, котрі злосчасно розпустили віти над дротами.

Так, цієї ночі була злива, що згодом переросла у справжнісіньку грозу, тож, цілком ймовірно, що декілька дерев не нажарт розхитало, а то і зламало сильним вітром чи блискавкою. Пройшовши вулицю вздовж і поперек (шукати довго не треба було, але Соля хотіла переконатися) помітила і огледіла зі всіх сторін дерево, що його зірвало і зараз воно перекривало тротуар, закриваючи своїм листям біду у вигляді перебитого електричного кабеля. Повідомила все відповідним службам і не зупинившись на цьому вирішила попильнувати, щоб ще якась людинка не натрапила на кабель. В гумових рукавичках і палицею, яку взяла вдома (нею інколи підпирали двері під’їзду і залишали її всередині, тож вона була сухою) Соломія вирішила відсунути кабель якомога далі від тротуару, ближче до стін.

Мія спішила і зробила все якраз вчасно, бо як і у сні (нещасний випадок трапився десь у такий час) аварійні служби завжди старалися прибрати все якомога швидше, а її колишній підопічний (рання пташка) явно не збирався їх ні викликати ні чекати, тож саме зараз хотів пробратися через злосчасне дерево.

– Мужчина, обходимо-обходимо, – на манер продавчинь-тротуарщиць, тільки навпаки, відганяючи, а не припрошуючи до товару, почала Соля. Ще й з палкою у руках стала так, не даючи хлопцеві пройти.

– Та не буду я обходити, відійдіть, я поспішаю!

Відпихав її колишній підопічний, але і вона не пальцем роблена, палкою його хрясь-хрясь!

– Та що ви робите, хвора?

– Це ти зараз хворим станеш, якщо не підеш іншою дорогою, а може на небеса хочеться пошвидше?

Не очікував хлопець такої наглості, подумав, що краще обійти ненормальну, від гріха подалі, ніж отримати злосчасною палкою по черепі і віддати душу на місці.

– Отак, а то подиви – ти йому життя може щойно врятувала, а воно тобі і дякую не скаже.

Під’їхали відповідні служби і тільки тоді, як усе обгородили, приступаючи до роботи, змогла Соломія залишити свій пост.