Розділ 7

***

Почалась злива, котра переросла у грозу. Соломія спала і тієї ночі, окрім нових спогадів відчула щось нове, наче крила, що огортають серце, зігріваючи і оберігаючи. Їй снився її колишній підопічний, котрий недавно несподівано пробудив їй спогади на роботі. Таке траплялося рідко, уперше, якщо бути чесною, адже зазвичай спогади приходили у снах, бо забирали багато сил, які потім можна було одразу ж і відновити.

Сон перестав бути схожим на спогад після того, як в ньому її підопічний загинув – нещасний випадок, кабель, що був під’єднаним до струму, вирвався, коли на нього впало дерево. Бородатий хлопець років двадцяти-тридцяти, вступив в калюжу і гостро вилаявшись до своєї удачі, пізніше наступив на кабель, що його майже не видно було після листя, який накрило його дерево.

Раз – і нема людини.

– Кохана, – Мію легенько хтось штурхав, намагаючись розбудити, – все гаразд? Виглядало так, наче тобі наснився кошмар.

Улюблені руки ніжно притримували, а зелені кохані очі заспокоювали, але це не віднімало того факту, щоМія прокинулася в холодному поті.

–Все нормально, дійсно просто кошмар, – воан втерла сльози (навіть не помітила, коли заплакала) і пішла на кухню, наче попити води. Занепокоїний коханий чоловік не одразу заснув, але був знесилений важкою фізичною працею, тож блаженно прийняв обійми Морфея згодом.

–Наві, – дівчина кинулася до дзеркала, яке блищало рівною поверхнею, бо була певна, те,що вона щойно побачила не було сном і це точно був не спогад, адже днями бачила  на роботі колишнього підопічного живим і здоровим.

– Золотко! – кинулась до неї з обіймами чомусь матеріальна Наві, котра ніби блищала і виглядала зараз ніби відпочила в санаторії.

– Тихо, чоловіка розбудиш! – зашипіла на неї Соломія, хоча спочатку зніяковіла від обіймів.

– Не розбуджу, щойно приспала його моєю новою силою! – ангел світилася щастям і хоча припинила обіймати, та ще не відпускала рук своєї підопічної, які майже боляче стискала. – Ти пробудила свою силу!

– Я… Яку таку силу? Ту, що мала, будучи ангелом?

– Ні, дурненька, свою власну! Відьомську силу!

– То я ще й відьма? І яким чином таке могло статися, я ж була ангелом? Два роки, але…

– Не хвилюйся, я все тобі поясню!

– О то ти тепер можеш пояснювати?

– Так, бо більше не буде ризику моєї чи твоєї смерті!

Ангел прийнялась розповідати: як охороняла і рятувала її життя безліч разів, як віддала половину своєї сили і існувала практично на молитвах, що не могла їй нічого розповідати, в тому числі правду про її сили. Мія довго не могла повірити в те, що чула. Відьма з народження, котра мала загинути, так і не розкривши свій дар, стала ангелом, а тепер ще й розкрила свої сили бо… Молилася?

– Серйозно?

– Так, ти ж мала щось бачити? В чому твій дар?

– Я бачила як мій підопічний помирає, сумніваюся, що це дар.

– Ну, ангели багато чого знають про своїх підопічних…

– Але ж я більше не ангел!

– Так, але завдяки відьомському дару ти бачила майбутнє, і не просто когось, а свого колишнього підопічного, як ніби ти й досі його ангел.

– Ой-ой, то що ж тепер? Я відьма? Чи знову ангел?

– Поки ні те ні інше до кінця, але твій дар вже пробудився, тож ми з тобою в безпеці! Траля-ля-ля-ля, – завела якийсь безглуздий танок з руками дівчини Наві, поки та зависала десь у своїх думках.

– То чекай, отже ми з тобою житимемо, а той хлопець?

– Помре, настане кінець його дороги, таке життя…

– І як я маю жити з такими знаннями? Отже свою дупу врятували, а інші хай гинуть?!

Не на жарт розійшлася Мія, забувши навіть про те, як намагалася не шуміти, аби не розбудити свого чоловіка. Скоро світанок і хоч Мія сьогодні вихідна, тож на роботу не потрібно, але це не стосується всіх, особливо враховуючи, що десь за годину в коханого заведений будильник, а їй ще сніданок готувати, тож про «доспати» навіть не йшлося.

– Наві, не можу я так, – зрештою зітхнула Соломія, – не дарма ж мені дар той відкрився.

– Так, не дарма, аби ти вижила! – розгнівалася ангел, усмішка зійшла їй з обличчя. – Знаєш як я старалася аби ти жила, думаєш я б хотіла зникнути? Ні!

– Але ж віддала половину сили, аби мене врятувати?

– Так, тому і не хочу, аби це було дарма! – Наві знову розчинилася в повітрі, залишивши після себе сріблитися іскри, котрі також зникли за секунду.

Не зважаючи на невдоволене зауваження ангела, Соломія вже знала, що вона не відступиться. В неї є нові сили, то чому ж не спробувати врятувати ще одне життя?