Розділ 6

***

– Я була ангелом…

– Ага.

– А ти мій ангел…

– Істинно так.

– Виглядаєш потріпаною.

– Слухай, ти покликала мене, щоб обговорювати мій зовнішній вигляд?

Соломія знову спілкувалася з Наві через дзеркало. В ангела було тьмяне волосся, круги під очима і навіть тіло її наче висохло-схудло у наслідок якоїсь хвороби.

–  Якби ти була людиною, то можна було б подумати, що ти помираєш.

– Але я не людина.

– Так, «мертве не може померти»?

– Перестань дивитися свої серіали…

–  А то що? В мене, окрім моментів де повертаються спогади чи розмов з тобою, ще є і звичайне життя, де я ходжу на роботу чи дивлюся серіали зі своїм чоловіком. Життя продовжується!

Наві якось гірко всміхнулась, але Соломія, окрім того, що і так мало чого розуміла, так ще і перепади настрою та вигляду ангела сіяли смуту в її голові.

Що, як її ангел-охоронець слаба, бо Мія скоро зникне? Може їй згодом за рогом на голову впаде цеглина, а вона живе собі і в вус не дує? І чи знають ангели взагалі, скільки життя нам відведено?

Про це все Соля думала, поки Наві раптово не вийшла з дзеркала.

– Ти занадто рано себе ховаєш, – наче зчитавши думки, відповіла анел. – Та і мій вигляд не має тебе турбувати, просто перепади сили.

– Якими ти, між іншим, мене захищаєш?

– От догадлива яка, – з сарказмом сплеснула долонями. – Захищаю, охороняю і все як має бути, більше віри в свого ангела!

– І що моя віра тобі дасть?

– Ну, як мінімум більше сили… і часу. Та й взагалі, ти коли востаннє молилася?

– Дездемоно…

– Що? Знову твої жартики… І не дивись на мене так, чим більше ти молишся, тим сильнішим буде твій захист!

– О, то я не дарма все дитинство відвідувала церкву? Ти маєш бути супер сильною!

– Ха-ха, те, що тебе силоміць тягли на службу, де ти подумки ще спала, а від того, що не снідала і взагалі ще й співала завчені псалми, мало не притомніла, сили мені не тільки не додавалися, а йшли ще на твою підтримку! Тож візьми себе в руки і давай хоча б щовечора молися, в тому числі і ангелу-охоронцю. І давай щоб без десяти сторінок бубніння «Катехизму», ті молитви не для того писалися, краще молися трохи, але щиро, а то я поруч і все чую! – помахала пальчиком Наві і розчинилася в повітрі.

– А я що, навіть молитися по твоєму не вмію? – обурливо буркала Соля, вперівши погляд туди, де щойно була Наві.

Ангел не збрехала, сили з молитвами їй додавалися, правда не в таких розмірах, аби кожного разу витягати Мію мало не з того світу, але для кількахвилинних розмов через дзеркало було досить. Вищі сили все ще були проти того, що дівчина не тільки живіша всіх живих, а ще й з ангела сили тягне. Тож молитви Наві радила щвидше для Соломії, аби її відьомський дар пробудився швидше і вона змогла захищати своє життя сама.

– Теж мені, вчителька.

В дзеркалі блиснули зелені очі і дівчина замовкла. Як у чеширського кота, очі згодом також зникли, а ключ, щойно повернутий у дверях, знаменував повернення додому чоловіка.

***

Наві, котра, хоч насправді нікуди не зникала і була поряд, все ж відчувала, як сили поступово йдуть, мов пісок крізь пальці. Вже не могла вона довго підтримувати себе матеріальною, сили хватало хіба аби підтримувати стабільну удачу підопічної, аби вона банально не захворіла чи на неї ніхто не напав по дорозі з роботи – стандартна задача ангелів-охоронців, котра, одначе, давалася Наві щораз важче. Надія була лише на відьмочку, що якимось чином має пробудити сили, але як?

 Зараз вечір і Соломія якраз молилася перед сном, Наві відчувала легкий потік сили, що поверталася.

– Молодець, молиться щиро, – підсміхнулася вона сама собі. – Я сильніша і ти…

Вона зупинилася, бо відчула поштовх, такий буває щоразу, коли до Соломії повертаються спогади. Поштовх був сильним, а це означало, що спогади були про те, як дівчина була ангелом. Поштовх став сильнішим і Наві відчула те, що аж ніяк не очікувала зараз – величезний потік сили, що відновлював втрачену сутність як до неї, так і до її підопічної. Золотаве світло іскрою загоралося в душі Мії, а ім’я тому світлу – дар.