Розділ 4

****

– Ох…  

Новий спогад-сон накрив дівчину, котра билася в гарячці вже днями.

Вона прокинулася від цього дивного сну, переступила через сплячого чоловіка (того самого, про якого писалося на початку книги) і почала збиратися на чергову роботу.

Де вона знайшла цього чоловіка знову?

Після снів-спогадів вона наважилася залишити обридливий універ і шукати «нормальну роботу», стрибаючи з місця на місце. Ні, «Джаз» вона не забула, але знала вже, що то не вона. «Сирена» -- також не її життя і не її мрією було стати журналісткою, то все навіяні спогади. Адже відівчилася Мія насправді в училищі «навпроти пожежного» на продавця і працювала вона колись по професії.

Так і зустріла його, Джека, просто на стажуванні в якомусь супермаркеті з більш-менш гідними умовами праці. Тож і вдруге, вже у новій пам’яті Мія познайомилася з коханим на тому ж місці.

Звісно, чоловік не пам’ятав її, адже пам’ять поверталася лише до Соломії і то поступово, але Мія вже знала, яка щаслива може бути поруч з ним. Тож знайомитись з ним знову не нехтувала і через кілька місяців вже отримала бажане кілечко зі словами кохання… Знову.

Чому пам’ять поверталася уривками? Чому поверталася лише Соломії?

Ніхто не давав відповіді, навіть Наві, котра з’являлася кілька разів за покликом і була трохи видна у дзеркалі, правда лише для Мії. Тож дівчині залишалося лише продовжувати жити далі, довіряючи спогадам, котрі поступово приходили у снах, та ангелу, яка наполегливо чекала, поки та все згадає.

Тож Мія жила, працювала, міняла роботи, коли не могла знайти себе у них.

І ось, не так давно, по дорозі з чергового підробітку у всім відомих копійчаних магазинах, майже біля самого дому чоловіка, не далеко від Львів-водоканалу вона натрапила на оголошення про набір на роботу на посаду продавця і одразу зацікавилася.

Там йшлося про хорошу зарплату, зручний графік (ну, як в усіх оголошеннях про ідеальну роботу (тут вона посміхнулася, адже вже не раз клювала на таке, тож не це привабило її.)) Поперше – робота близько від дому, а подруге – це пекарня, тож обіцяли безкоштовну випічку і каву!

– Юху-у, – танцювала вона  *туц-туц-туц* в своїй голові – після співбесіди з приємною, на перший погляд, власницею і успішного прийому на нову роботу.

Не так легко їй далося прощання з  попередньою роботою, котра знаходилася на вулиці Шота Руставелі. Не через те, що вона їй подобалася, а через те, що роботодавці не хотіли відпускати чергового доббі, котрий хотів на свободу, але вона таки отримала свою шкарпетку і з кликом «Доббі вільний!» шурувала впрягатися в нову роботу, котра, як вже сказано, була дуже близько, тобто знаходилася за п’ять хвилин ходьби від дому коханого.

****

Працювати і звикати до всього з нуля? Це ми вміємо)

Постійні зміни? – лише на краще! Ось її девіз…

– Ой-ой-ой, – вона похитнулася, щось потемніло в очах і вона мало не втратила свідомість.

– З тобою все нормально? – занепокоєно спитала напарниця по роботі і за сумісництвом її сестра Мар’яна. – Може присядеш?

Мія рідко спілкувалася з сім’єю, котра, хоч і не вся, але основна – тобто батьки, знаходилася за кордоном, у пошуках кращого життя. Бабуся, котра колись не вилазила з села, чкурнула в Італію, а єдина сестра – Мар’яна, котра також пробувала себе «на заробітках», зневірившись у людях і впевнившись, що «добре там, де нас нема», повернулась у Львів і закрутила роман, а згодом і завела сім’ю тут же, з простим «комірником», веселим і добрим хлопчиною, від якого вже народила сина і після трьох-річного дикрету повернулася до роботи, яку з радістю порекомендувала сестра.

– Так, просто голова закрутилася, – вона скористувалася порадою Мар’яни і сіла на стілець за прилавком.

В «нашій пекарні», як називають усі працівники, на зміні завжди працює по двоє продавців, та і покупці не завжди безперервно купують, особливо спекотним літнім днем, як зараз, тож можливість перепочити точно є.

– Зараз така жара, воно і не дивно, що тобі стало зле, сама ледве дихаю, – сестра зітхнула.

Незважаючи на рідну кров з сестрою Мія зовсім не була схожа. Вона худорлява, (хоча після року роботи в пекарні вже не дуже ;), з довгим русявим волоссям  і великими очима, та шалено емоційна, а сестра навпаки – злегка пишна, з волоссям відтінку граната, яке підстрижене «під каре», з добрим, спокійним характером. Мія, яка колись думала, що з емоційною «біполяркою» завжди бере все близько до серця і довго приймає рішення, а сестра розсудлива і не злопам’ятна.

В пекарню зайшов черговий покупець і Мія посміхнулась йому, та вже згодом зрозуміла, що щось не так.

«Все вернулось на круги своя і ангел-відьма-сирена прийняла себе такою, як вона є.»

Пролунав в голові голос, наче автор закінчував книгу, а Соломія, в якої в очах потемніло знову, втратила свідомість.