Розділ 3

Хто б не хотів літати? Хто не мріє, або хоча б раз у житті не  думає про це?

Мія також часто мріяла про політ, снилося, як розправляла крила або з лихвою куражилася на мітлі, летючи над якимось селом наче відьма.

Саме зараз, чекаючи на другий удар (вже об асфальт), перший же відбувся завдяки автомобілю, Мія на диво довго чула свої думки, чи то вже життя перед очима проносилося?

– Тобі жити вже набридло?

Почула вона саркастичний, але приємний голос, який наче лунав десь не зовсім поруч, а ніби і в голові.

Розплющивши очі (вона навіть не помітила, як зі страху заплющила їх) побачила біле світло… Ні, не в кінці тунелю, а в білій кімнаті.

– Ну, привіт, Нео, – посміялася з себе вона, згадавши епізод з відомого фільму.

Це ще що за матриця?           

– Я померла? – як би не банально це звучало, але це перше логічне питання, котре з’явилося в її голові.

– Ні, – відповів їй все ще той самий голос, що звучав напередодні і який чомусь видався їй знайомим.

 – Де це … – з’явилося і друге, а за ним і третє питання, –… і хто говорить? – дівчина озирнулася але нікого в пустій білій кімнаті не побачила.

Не було ні стільця ні телевізора, як у згаданій раніше «Матриці», а тим більше загадкового афроамериканця з фільму чи того ж Нео.

– Не правильні питання, – невидимо посміявся незнайомець, – краще було б запитати, чому ти тут, – вже серйозніше промовив він, а точніше, вже «вона», бо голос став жіночним. Ну, де ж вона його чула?

– Сама розумна, чи що? – насупилася вона більше від не розуміння ситуації і якогось дивного дежавю…

– Дежавю, – на манеру Нео промовив голос, а вона вже чекала чорного кота з фільму.

– Все ясно, – мовила сама до себе, – я зійшла з розуму, – констатувала  ймовірний факт, – або дуже сильно вдарилася головою при аварії, або вже того.

Мія склала руки, на манер мерця і сіла прямо на пілогу чекаючи свого світла в кінці тунелю.

– Може я в комі? – мовила сама до себе, коли набридло отак сидіти. – Так, це цілком ймовірно, – навіть посміхнулася невідомо чому, адже радіти тут дійсно немає чому.

Навіть, якщо я у комі, то зараз в своїй голові, в якій чомусь усе біло і пусто…

– Я ж не тупа, – розізлилася сама на себе. – І фантазія у мене хороша, цілий світ колись придумала у книзі, а точніше фентезійні пригоди з феями, драконами і ангелами охоронцями…

Згадала дитячий досвід, в якому пробувала писати книги і навіть тут, як завжди, додала велику ложку дьогтю у вигляді реаліїїв з свого життя типу практичної відсутності друзів, та мрії про них, магію і власного ангела охоронця, хоча і сама мріяла стати одною з них після смерті…

– А це вже цікаво, – мовив так довго мовчавший голос, а дівчина, здригнувшись, відчула чиюсь присутність позаду себе і різко звелася на ноги, а, повернувшись, ледь не зойкнула.

Спогад обірвався і за долю секунди Мія зрозуміла, чому голос був настільки знайомим, адже це була саме та дівчина, яку вона ледь не забула. Та, яка нині врятувала її життя.

Дівчина звелася з хвилею спогадів, що знову накотили на неї, і вона згадала її, свого ангела охоронця і щодуху побігла до ванної, де знайшлося найближче дзеркало.

–  Наві – покликала вона до дзеркала, де в відображені зиркнули на неї чужі, але такі знайомі зелені очі.

****

«Спогад мії»

  – Сумно знати, що саме таким ти уявляєш ангела-охоронця, – мовила зеленоока дівчина з короткою стрижкою і гривкою.

– Ну «упс», що я вам можу сказати? – розгнівалась Мія, котра, після аварії перебувала у білій кімнаті і думала:

– Я точно зійшла з розуму, якщо дійсно бачу ангела? Чи таки померла?

– Та не померла ти. Хоча могла. До речі – я Наві – твій ангел-охоронець – наче зчитавши думки відповіла ангел і навіть ніби розізлилася і потерла переносицю.

– Може це сон? Моя фантазія, точно! – думала Мія про себе, ігноруючи слова Наві, а сама протягнула руку, бо якщо це просто фантазія чи сон, то мабуть відчуттів не має бути?

– В такому випадку наче треба щипати себе, а не до когось руки розпускати, – відхилилася ангел і нахмурилася.

– Якщо ти ангел, то де твої крила? – Соломія сховала загребущу руку і почала обходити ангела зі спини, наче оглядаючи мавпочку.

Та ж терпеливо чекала поки людина перестане кружляти і коли  в черговий раз опинилася перед очима Наві і зупинилася, незадоволено склавши руки, вона заговорила:

– Бо саме таке твоє бачення.

– Аха, звичайно.

Саме так і уявляла Мія свого ангела? Зелені очі, які ніби розглядали душу, шовкове коротке волосся і розписи по тілу в стилі «Мавки» з однойменного тизеру, який Соломії пощастило побачити…

Настала пауза, саркастичний погляд  був спрямований на дівчину.

– Ти ж мій ангел-охоронець, вірно? – вирішила Мія порушити тишу.