Розділ 12. Воскресіння Орунга

– Зараз я хочу повернути до життя свого дорогого чоловіка, а потім повернутися у свій світ.

– А чи можна з Вами? – поцікавився хлопчик.

– Хіба не хочеш дочекатися мами? – накинулася на нього сестра.

– Діти, не сваріться. Шляхів до об'єднання багато. Ви можете встигнути спробувати. Поки що Ваші батьки живі – нехай насолоджуються тим життям. А ви за цей час знайдете відповідний світ.

– А що то за світи? Розкажіть, а то ми думали, що є тільки Земля, – сказала Даша, влаштовуючись зручніше, і підперши долоню щоку.

– Світів існує безліч. Є матеріальні паралельні світи та нематеріальні. Як би вам пояснити? Матеріальні – це, які можна помацати, як побачити. Це як світ, у якому ви раніше жили.

– І зараз живемо?

– Не знаю.

– Але ми ж ним користуємося? Збираємо дрова, топимо пекти?

– Це – скоріше проміжний світ. Він може бути матеріальним для нас – привидом, і нематеріальним для живих.

– То ми – привиди? – жахнулася Даша.

– І що такого? – здивувався Сергій. – На мою думку, це – круто!

– А нематеріальний – це ваше колишнє місто-тінь, де все таке невловиме, невидиме для інших.

– Тоді чому ми бачили ту дівчинку Лізу та Андрія?

– У цьому треба розібратися, – задумливо сказала Аннуелла. – Добре, давайте їсти, а далі розбиратимемося. До речі, чи не бачили ви в цьому лісі вовків?

– Вовків? – діти здивовано переглянулись.

– Це такі великі дикі собаки.

– Так, ми дружимо тут із білими вовками!

– Чудово! – радісно вигукнула Аннуелла. – Це – провідники світами.

    Діти знову переглянулись. Як багато вони не знали в колишньому світі. А тут виявилося стільки нових знань!

    Спочатку всі зайнялися звичайними побутовими справами. А надвечір братик з сестричкою почали спостерігати, як Ануелла почала чаклувати над прахом померлого чоловіка. А як інакше можна було б назвати її дії?

     Вона запалила свічки й обережно висипала порох із оксамитового мішечка собі на долоню. 

     Підставила її під місячне світло, відкрила медальйон. Натиснула там на щось, і з гарного масивного срібла з'явився блакитний прозорий промінь диму. Під дією цих складових, порох спочатку почав димитися, потім кинувся вгору, завис у повітрі, набув форми чоловіка.

     – Принесіть глечики з водою, – попросила дівчина.

     Воду вони набрали завчасно вдень.

     Ануелла почала другою рукою лити зверху воду на фігурку людини. І та почала збільшуватися і щільнішати. Дівчина вже опустила свою долоню на землю, не в силах утримувати більше важку вагу чоловіка, що воскресав. 

    Діти приєдналися до неї. Чим більше води вони лили, тим швидше, прямо на їхніх очах, силует ставав все більш схожим на дорослого чоловіка. Коли, нарешті, чоловік став зростом вище за Ануеллу, вона припинила лити воду на фігуру.

    Чоловік все одно залишався дещо прозорим, як сама Ануелла. Тепер дітям це було зрозуміло. Він теж був примарою.

     Орунг опам'ятався, озирнувся, побачив дружину і схопив її в обійми.

     Близнята зніяковіли й пішли до хати.

     – Я така щаслива, що вони змогли знайти одне одного, – сказала Даша.

     – Тільки тепер вони підуть від нас. А ми залишимося тут назавжди.

     – Ні. Ми попросимося піти з ними.

     Коли подружжя після тривалих спогадів прийшло в будинок, діти давно спали.

     – Нам треба буде провести їх до Перехрестя, – суворо зауважила Ануелла.

     – Звісно, ​​– погодився чоловік.

     Вони обнялися, закуталися в його плащ і заснули на оберемку сіна.

    Наступного дня Сергійко повів Ануеллу і Орунга в хащі до вовків. Ті одразу кинулися до привидів, наче тільки й чекали їхньої появи.