Розділ 10. Перехід до іншого світу

     На ранок вона вийшла з міста і опинилася на узліссі, де на неї чекала вірна зграя вовків. Зморена і голодна, падаючи від втоми, вона забрела в хащі. Вовки вивели її на ягідну галявину, і вона змогла підкріпитись. Але невдовзі сили покинули її, і вона буквально впала в кущах. Зіщулившись від ранкової прохолоди, вона згорнулася калачиком, намагаючись зігрітися.

     Вовки багатозначно подивилися один на одного. Першим до Ануелли підійшов ватажок і розтягнувся на весь свій зріст, тісно притискаючись до її спини. Біля грудей королеви-примари лягла вовчиця. Молоді вовки розташувалися поряд. І незабаром дівчина зігрілася, і почала бачити пророчі сни. Уся зграя поринула у чуйний сон.

    Тепер пробудження Ануелли було теплим та спокійним. Сонце ще добре світило, але було вже вдень. Вовки чуйно вгадували її думки і знали, що їй треба підкріпитись. Зграя статечно привела її до череди овець. Вовки відтіснили одну, наймолочнішу, від решти стада і дали можливість насититися своїй королеві життєдайним молоком. Подякувавши і відпустивши овечку, Аннуелла притиснула руку до грудей. Вона дякувала своїм друзям. Але тепер їм треба було розлучитися.

    Ватажок провів її до великого лазу в скелі і на прощання легенько підштовхнув її своєю мордою. Королева-привид обняла ватажка і притиснула до серця.

    - Ми ще зустрінемося! - промовила вона і зникла в отворі.

    Вовки обернулися і неквапливо потрусили у бік міста. Їхня місія була закінчена…

    Ануелла безстрашно йшла нескінченним земляним тунелем. Вона не знала, куди він її приведе. Але була впевнена в тому, що як мінімум опиниться в одному з проміжних світів, де їй вдасться повернути до життя чоловіка.

    Вона зовсім не реагувала на слизняків, що проповзали в землі, і кротів, що рили землю, на мишей, що проносилися повз неї. Та й кого може боятися та, що двадцять років пролежала в могилі? Нарешті, вона спочатку відчула, а потім і побачила, попереду себе, водоспад, що закривав прохід далі. Чогось такого вона й чекала.

    Дівчина просунула руку крізь воду і відчула за нею холодний струмінь повітря. Так і є! Прохід! Вона рішуче протиснулася крізь струмені води, і опинилась у сухому підвалі, заставленому мішками з овочами. Вгорі був прикритий люк. До нього вели майже вертикально стоять дерев'яні сходи.

     Дівчина видерлася по ній і обережно прочинила дверцята люка.

    Підвал був всередині житлового будинку. До неї підбіг чарівного вигляду чорний кіт-підліток і почав ласкатись. Ануелла обережно вилізла з підвалу і озирнулася. У кімнаті на ліжку спали двоє дітей. Двері були зачинені зсередини на величезний засув. Дорослих не було видно.

    Дівчина підійшла до столу, відпила з глека кислого молока, закусила шматком хліба і вмостилася в кутку на оберемку сіна на нічліг. Котик моментально прибіг до неї і ліг їй у ноги. Зрештою, вона у безпеці! Ануелла полегшено зітхнула, поправивши на поясі мішечок із прахом Орунга. Тепер можна було спати.

   Зранку її розбудили здивовані вигуки дітей. Даша та Сергій з подивом розглядали жінку, яка незрозумілим чином опинилася в хаті.

    Вона сонно підвела голову і трохи посміхнулася.

    - Не бійтеся мене. Я друг.

   У дітей Поливанових відлягло від серця. Хоч батьки їх завжди суворо вчили тому, що не можна довіряти нікому чужому, ця дівчина не вселяла їм побоювання.

    - Де ваша рідня? Де і коли ми?

    Брат і сестра переглянулись.

    – Нікого з нами немає. І ми невідомо де. А коли?..

    - А як так виявилось, що ви самі? - поцікавилася несподівана гостя.

     Діти потисли плечима.

    - Ми – не вдома. Це точно.

    - Звідки ти знаєш?

   - Вдома ми, схоже, потонули... - запинаючись, вимовив Сергійко думку, яка давно приходила ним на розум і яку вони старанно відганяли від себе.