Розділ 7. Серед вовків

     - Дашко, так він ручний! - радісно закричав Сергій. - Давай, його погодуємо?

     - А, якщо нам самим їжі не вистачить?

     - Що-небудь вигадаємо, - заспокоїв її брат.

    Хлопчик відрізав шматок сиру і виніс вовку. Той уважно обнюхав частування, відкусив з ввічливості шматочок, розвернувся. І злегка помахуючи королівським хвостом, поніс сир в гущавину.

     - Буде пригощати вовчицю? - припустив Сергій.

     - Ох, не подобається мені все це!

     - Ти зараз це сказала, прямо, як мама!

     - Мені взагалі не подобається, що ми - тут, далеко від них. Я теж додому хочу.

     - Може, нас хто-небудь знайде?

     Діти зітхнули й почали займатись справами…

   Минали дні… Поки що їх ніхто з дорослих не знайшов. Але тепер їх щодня відвідували вовк з вовчицею. Їстівні припаси танули, але вовки якось повели їх, прямо потягли за одяг на одну галявину, на якій було повно суниці. А дорогою назад, вони знайшли багато їстівних грибів.

     - Бачиш, вони нам добром платять! - шанобливо помітив Сергій.

     Він дуже здружився з вовками і часто ходив з ними в ліс, залишаючи сестру з Чорнишем. 

    Якось вовки показали йому чудову річку, з дерев'яним містком. І  наступного дня Сергій повів туди сестру. Там вони просиділи в ласкавих променях сонця до самого вечора.

     - Тут так добре! Я б оселився тут назавжди. Тільки, якби мама з татом ще були з нами.

     - Я - теж, - зізналася Даша.

    У цьому лісі все було чудовим. Не вистачало лише рідних. Діти вже звикли до лісу. Вони знали, де можна взяти води для пиття, де набрати ягід, де зібрати хмиз.

     - Я думаю, що нас все-таки знайдуть.

     - Я теж сподіваюся. Адже, у нас немає вікон, - турбувалася Даша.

     А літо проходило дуже швидко. Що вони їстимуть, якщо їх не знайдуть до осені? Як будуть зберігати тепло в хаті, коли настануть холода?

     Якось, чергової вночі, коли величезний місяць висів над їхнім будинком в зеніті, в підвалі пролунав тихий шелест. Потім скрипнув люк. Він трохи піднявся, і Чорниш прокинувся, відчувши крізь сон новий струмінь повітря.

    Брат і сестра міцно спали. Але кіт  не дрімав. Він миттєво вислизнув з-під ковдри і безшумно прокрався до люка на кухні. 

   Дверцята люка відкинулись і в отворі на підлозі опинилась тонка дівоча рука. Чорниш хотів страхітливо зашипіти, але побачивши напівпрозорий силует, заспокоївся, потерся об ноги людини, і відправився до кімнати, вказуючи шлях для прибулої ... Настала північ ...