Розділ 4. Знахідка

     Попереду показався невисокий кам'яний міст, що з'єднував береги вузької річки. Сергій рвонув на себе ручку бічних дверей. Нижня сходинка була не надто високо. Він подивився на сестру. Даша зрозуміла його без слів і глянула вниз. Під ними пропливали м'які пагорби та насип з щебінки. Поїзд в'їхав на міст.

       - Стрибаємо, — скомандував брат.

    Як тільки кабіна проїхала повз міст, Сергій опустився на нижню сходинку, міцно стиснув за руку сестру і стрибнув. Добре, що Даша встигла відштовхнутися від верхньої сходинки. Вони стрімголов звалилися на невисокий схил, але сильно не забилися. Повз них проїхав останній вагон, і порожній потяг зник з їх поля зору за черговим вигином колії.
      - Уф, — витер піт з чола брат.
      - Куди ж ми підемо? - злякано запитала Даша.
      - Зараз оглянемося і тоді вирішимо! - бадьоро промовив Сергій.

     Йти колією не мало сенсу, інакше, навіщо тоді вони зістрибнули з поїзда. Тому Поливанов-молодший взявся шукати сліди людей на всі боки. На жаль, нічого особливого вони не помітили. Але несподівано в абсолютній тиші лісу прозвучало кукурікання півня.

     - Чуєш? Раз є півень — є і господарі! - застрибала від радості дівчинка.
     Звук долинав звідкись з гори.

     - Підемо, підемо швидше, — поквапив її брат.
     І діти стали підійматися в ліс. Але це в них виходило доволі повільно. 

     - Ми дуже швидко йдемо, я вже не можу! - вхопила і важко повисла на руці у брата Даша.

    - Я зараз нам палки-підпирачки виламаю. Пам'ятаєш, ми з татом в ліс ходили, і він нам зробив такі підпори?
   Вони зупинилися, Сергій знайшов під ногами товсті гілки, які підходили для того, щоб на них можна було спиратися при ходьбі.

    - Ну що? Так веселіше буде?
  Дійсно, спираючись на палиці, підійматися вгору стало значно легше. Ліс став рідшати, почали попадатися суничні галявини. Діти зробили привал і до відвалу наїлися ягід.

   - Ось мама б сварилася, що ми немитими руками їли! - зауважила Даша.- А де ти тут воду бачила? Знайдемо — помиємо, — безтурботно відповів брат.

    - Але, ж, мити треба перед їдою!

   - Бабуся говорила раніше: «На «ні» і суду немає»!
   Даша засмучено зітхнула. Потім вони подивилися один на одного і дружно розсміялися. На губах в обох розмазався сік від ягід, і вони тепер стали злегка схожі на вампірів.

    - Ох, і влетіло б нам від мами!
    Вони засміялися, потім засумували, і мовчки продовжили підйом.

    Незабаром вони почули справа шум, який зазвичай видає  вода. Так і виявилося. Метрів за десять від себе вони побачили невеликий водоспад, що давав початок дрібній прозорій річці. Завширшки вона теж була метра зо два, її спокійно можна було перейти по камінню.

    - Дивись! - повернув сестру за плечі вліво Сергій.
 Даша обернулася і побачила невеличке озерце, поросле лататтям і ряскою, а за ним — напівзруйнований будинок.

    Обличчя в дівчинки витягнулося від розчарування. Зовсім не про таке житло вони мріяли пару годин тому, коли почули півня.

     - Нічого, Дашуню, не переймайся, — намагався заспокоїти її брат, сам засмучений не менш за неї.

    Вони, з побоюванням, повільно стали підходити до будинку. Він був побудований з великих каменів, дах був колись критий червоною черепицею. Але зараз черепиця місцями була відсутня, а та, що збереглася — поросла зеленим мохом ... Прибудова збоку була зроблена з деревини.

    Даша зовсім занепала духом, але брат сказав, що все треба ретельно дослідити навколо. Вони обігнули будинок і побачили сарай, і неподалік — вхід у підвал. Двері в підпілля були злегка прочинені.  

     - Гей, тут є хто-небудь? - крикнув туди Сергійко.
     В глибині підвалу почувся якийсь страшний шерех. Діти перелякались та відсахнулися назад.