Я помру не своєю смертю

"Соціальна система, яка не може бути змінена,

не повинна бути залишена."
Х. Джексон

 

- Фейт, я гадки не маю, про що ти говориш та в чому намагаєшся мене звинуватити, ти сама знаєш, що вони не виходили на контакт ні з ким окрім новенького! – Джордан стояв перед столом, ігноруючи запропоновані крісла і нервово перебирав у пальцях ключі від вантажівки. Ситуація складалася, та й виглядала доволі паскудно.
 - Старший Чистильник Гарріс, прошу звертатися до мене відповідно звання, я все ще ваш Інструктор і буду вдячна, якщо мені більше не доведеться про це нагадувати, - грубо перервала тираду чоловіка Фейт та ще раз уважно перебрала документи на столі. Войцек мав рацію, все у цих звітах, починаючи від підібраної інтонації та закінчуючи викривленням отриманої інформації прямо вказувало на одне – так написати можливо тільки спеціально.
- Так може будьте тоді професіоналом, а не самовпевненою малоліткою, яка готова вислухувати будь-який сюр про людей з якими вона працює роками тільки через те, що їй кинули пару посмішок? – Не витримав чоловік та перейшов на крик.Фейт поглянула на його червоне від гніву обличчя та здивувалася, як вона не помічала до цього, наскільки Джордана розриває від факту того, що ним командує молодша жінка. І тільки тепер, у прямій конфронтації він нарешті зміг сказати, як насправді бачить її: самовпевненою малоліткою з вітром в голові.

Вона посміхнулася сама собі та згадала, як вперше зустріла Джо, цього великого і такого розумного чоловіка, як здавалося вісімнадцятирічній Фейт. Як він показував їй Корпус, знайомив з командою та заспокоював після перших прочуханів від керівництва. І зараз він стоїть перед нею, розчарований тим, як склалася їхня доля, і кричить на неї, виплескуючи всю образу за те, що не здобув Інструкторської посади, тим самим руйнуючи всю ту повагу до нього, що Фейт накопичувала роками. Жалюгідне видовище людини, яку система зламала навіть не намагаючись.

- На цьому наша розмова закінчена. Ви вільні, відправляйтесь у командний центр, пізніше отримаєте штрафні санкції до догани за порушення субординації. Я тим часом відправлю звіт про неточності до СВБ, нехай вони самі розкопують ваше лайно, Гарріс.

Чоловік вискочив з кабінету ляснувши дверима, а Фейт нарешті видихнула. За цю розмову у неї склалося таке враження, ніби вона не дихала добру годину, тому зараз швидко відновлювала рівень кисню у своїх легенях, зовсім не боячись гіпервентиляції. Серце гупало у грудях, шаленим ритмом відбиваючи слова, які вона так боялася почути з того самого моменту, як прийняла посаду старого Декстера: самовпевнена малолітка. Через пару хвилин роздуми про її сумнівні досягнення перервав стукіт у двері та самовпевнена посмішка Капітана.
- Не завадив? – Запитав Ян, тихо входячи у приміщення, - судячи з криків я було вирішив що тут когось вбивали. Так розумію, Джордан сказав, що не має до цього жодного відношення.
- Саме так, а я просто повелася на наклеп через пару твоїх посмішок, - втомлено пробурмотіла Фейт.
- Ну давай будемо чесними, мої посмішки дійсно справляють враження, - Ян плюхнувся у крісло та підняв одну брову, склавши руки на грудях, - за такі посмішки руйнували країни.
- Дуже смішно, Капітане, я й ні на хвилинку не сумнівалася у вашій самовпевненості. Знаєте, хто мене приваблює ще менше, ніж чоловіки, які здатні відстоювати своє тільки якщо можуть використати свій вік та маскулінність? – Дівчина склала руки під підборіддям та уважно подивилася Войцеку прямо у вічі, - чоловіки, які ніяк не складуть собі ціни.
- Тоді добре, що я свою прекрасно знаю, мій цінник давно складений та узгоджений з Республікою, - Чоловік розтягнувся у широкій посмішці Чеширського Кота, утримуючи зоровий контакт.
- І скільки ж ви коштуєте, капітан Войцек?
- Залежно від того, що вам від мене потрібно, інструктор Моан.

Повітря навколо згустилося до такої міри, що Фейт була не впевнена в тому, що вільно зробить наступний вдих. Войцек не відривав очей, а дівчина роздумувала над тим, наскільки щира його симпатія і наскільки вона може довіряти цій кремезній шафі з секретами. Можливо варто поділитися тим, що насправді відбувається? Він не виглядає як зразковий солдат Республіки, які шанси що він повірить та захоче допомогти? Та і чи вартує взагалі ця невловна сексуальна напруга між ними ризику покласти голову на плаху?
Фейт вирішила почати з малого.
- Мені потрібно щоб у виправному рапорті, який ви сьогодні подасте значилося, що помилка не в складі звітів, а в поселенні, щодо якого вони здавались, зможете зробити мені таку послугу? В рамках симпатії.
- Граєте в благородство, Інструкторко? Похвально, хоч і дещо наївно. Не думаю, що чистильник Гарріс був би так само лояльним, поміняйтесь ви місцями, - хмикнув Войцек та розвів широкими руками.
- Я не просила оцінку мого прохання, я питаю чи зможете ви це зробити, - дівчина повторила жест капітана і теж надягнула на себе лукаву напівусмішку.
- Одне побачення.
- Що, вибачте? – Фейт на мить здалося, що їй почулося.
- Одне, - повторив чоловік, повільно виділяючи кожне слово, - побачення.
- Ти реально не жартуєш, - переможено констатувала дівчина, складаючи руки на животі.
- Я абсолютно серйозно, - Войцек встав з крісла і повільно попрямував в сторону виходу з кабінету, - але якщо я помилився і тобі це не цікаво настільки ж, як цікаво мені, то що ж.
- Я згодна. Сьогодні ввечері, одне побачення, - швидко випалила Фейт і відчула, як рум'янець розповзається навіть на шию. Серце відбивало ще шаленіший набат, ніж після сварки з Джорданом, але дівчина заспокоювала себе тим, що їй все одно треба було б алібі на випадок, якщо після нічної вилазки у ломбард вона ще на якийсь час затримається в місті. Побачення з продовженням – ідеальне алібі, а в тому, що продовження буде сумніватись не залишалось, занадто вже наелектризованим ставав кожен клаптик шкіри, як тільки ці двоє залишалися в одному приміщенні.
- Чудово, в такому разі я напишу вам місце і час, до зустрічі, Надія, - За капітаном зачинилися двері кабінету, а Фейт ледь не підскочила на власному кріслі від того, наскільки інтимно звучало її друге ім'я, про яке окрім нього знала лише її сім'я.

Не те щоб вона зумисне ховала його, просто ніхто ніколи не питав про походження її далеко не слов'янського ім'я та прізвища. Ніхто окрім нього. Після Переподілу, коли всі жителі колишньої Європи стали однією Новою Європейською Республікою, стало абсолютно все одно, якої ти нації. Всі ми – республіканці, об'єднані однією мовою, однією культурою та історією. Серед братів та сестер нової цивілізації було не заведено акцентувати увагу на походженні, окрім як на носіїв померлих мов, таких, як польська, українська чи естонська, або ж подібних їм, адже всі ми один народ. А знання, що люди несли в собі, були всього лише відголосами цивілізації, що зазнала краху.
Ми маємо бути єдині, задля сенсу спасіння душі. Так незкінечно заповідала з рупорів та вуличних екранів Республіка, і люди свято вірили, що саме завдяки єдиності це людство, людство що вижило, має право на другий шанс. Але чому тоді від того, як хтось вимовляє її рідне, українське ім’я, стає так тепло?

- Пора вже знайти моїх батьків, а то від туги за ними стаю вже як моя мати з її вічними розповідями, що частина ДНК нації завжди в мені.. – пробурмотіла собі під носа дівчина та повернулася до паперів. На годинник прийшло сповіщення з адресою, часом та нагадуванням про вечірнє побачення, яке вона обіцяла нахабному Капітану.