Маленькі ймовірності

«Кінець світу малоймовірний, але 

завжди залишається надія»

Стівен Кінг
 

"Увага, наближається аномалія, просимо зачинити вікна і двері та не покидати домівок до ранку!" Закричав на фоні сигналу тривоги екран, як тільки Фейт зачинила за собою вхідні двері. Дівчина механічно опустила засов перед входом, перевірила вікна і підійшла до екрана.
- Вікторіє, включи повний текст оголошення.
- Так, Фейт Моан. Оголошення про аномалію на території Міста №5. З південного заходу рухається гарячий ураган, який пройде територією Міста №5 з 20:19 до 21:47. Температура повітря урагану: 57 градусів за Цельсієм. Склад повітря урагану: Азот 78%, Кисень 19%, Інертні гази 0,87%, Вуглекислий газ 0,07%, Чадний газ 0,09%, Озон 1,5%, Оксиди Сульфуру 0,47%. Заборонено покидати приміщення, кондиціонування модуля переведено на фільтрацію. При контакті з повітрям можливе хімічне отруєння другого ступеню.
- Дякую, вимкни сповіщення.
Фейт підійшла до імпровізованого бару в кухонній шафі та дістала пляшку бурбона, який батько притягнув з чорного ринку ще коли вона вчилася в школі. Па беріг його для особливого випадку і стеріг як зіницю ока, особливо після того, як Фейт перейшла у фазу підліткового бунту і вперше приповзла додому з катакомб у стані ближчому до розмоклої вафлі, аніж до людини. Але його зараз тут немає, а його дорогоцінний бурбон навряд чи ще скоро йому знадобиться.
Дівчина дала відставку своїм думкам, та пішла в кімнату з коробками, які їй надіслала Республіка прямо на робоче місце, завдяки чому їй весь день прийшлось пояснювати співчутливим колегам, як так сталося, що її батьки раптово покинули місто.
Фейт поставила келих на підлогу, відкрила шафу та оглянула скептичним оком свій ниций гардероб. Пару майок, три пари штанів, чотири уставні комплекти білизни та набір суконь для важливих заходів, кожну з яких вона надягала всього один раз, коли мама брала її з собою на звані вечори у будинках культури. Відкинувши заманливу думку про те, що тепер вона нарешті може спалити їх до дідька, дівчина потягнула усі тремпелі разом, скидаючи їх в одну з коробок, коли побачила яскравий шматок червоної тканини серед усіх кремових та чорних ганчірок. 
Фейт потягнула за шматок, що стирчав і витягнула сукню, яку мама подарувала їй на честь закінчення університету. Червона тканина була найдорожчою, адже закупити кармін з відповідних ферм міг дозволити собі далеко не кожен, а тому тато відкладав євро декілька місяців навіть при своїй доволі поважній зарплатні, а мама скористалась зв'язками з керівниками ферм, щоб отримати своє замовлення поза чергою і тканину з Азійської імперії, але рівно у день випуску Фейт отримала шовкову сукню настільки насиченого червоного кольору, ніби букет червоних троянд. 
Бурбон вже достатньо зігрів душу, а спогади нагадали їй про реально важливі речі, тому дівчина одягнула сукню, покрутилася біля дзеркала, забрала залишки пляшки з кухні й перемістилася у вітальню, прихопивши з собою щоденник. До ранку ще багато часу, так що пора використати його з реальнішою користю, аніж перебирання непотребу.

Через пару годин Фейт лежала на килимі, розглядаючи стелю їхнього модуля та обдумувала прочитане. Змія, підвіску з якою залишила їй мама пекла груди. Це виявився символ супротиву, його розробив ювелір на початку утворення їх руху, як прикрасу для розпізнання своїх. У когось це могли бути сережки, персні чи запонки, а у когось кулони, як у неї. Головна деталь, яка робила з цієї прикраси розпізнавальний знак це три кола навколо тулубу. Тобто коли вона відправиться в ломбард треба буде шукати саме символ змії.

Первинно у бункері було 118 людей, 15 з яких - діти. Після створення міст тридцять людей відправили всередину в якості шпигунів, після закриття міста територію обстріляли ракетами, щоб вичистити. Якщо автор щоденника каже правду, то це абсолютно різниться з загальною історією утворення Міст, в якій ані слова про те, що дикі землі обстрілювались. Їх змалечку вчили, що це міста мали оборонятися від шалених дикунів, які просто хотіли зруйнувати й розграбувати республіку, тому були проведені переговори та від них відкупилися примітивними технологіями та всі жили довго і щасливо. 

До зими їх залишилось 76 людей. Опис нового року 2027, коли вони вирішили зробити свято у головній залі на мінус третьому, змусив дівчину довго дивитися у стіну, попиваючи бурбон прямо з пляшки. Вони навіть старили для дітей мандарини з аграрного блоку для дітей, за що отримали на горіхи від аграрника, це ніяк не в'язалося з образом неандертальців, які готові були вбивати за воду. Скоріше було схоже, що вони просто намагалися побудувати своє підземне суспільство і жити спокійно.
5 січня 2027 року, розвідувальна група не повернулася з поверхні, їх залишилось 72.

Фейт встала з килима і підійшла до наглухо зачиненого вікна. Вона думала про долю людей, які просто хотіли спокою після всього пережитого і не хотіли знову жити під ковпаком. Цікаво, як це, мати волю робити все, що хочеш? Гуляти ночами біля озера, ходити на побачення, нехай і з тим, кого знаєш майже все життя, але добровільно, бо він тобі подобається, а не за наказом про шлюбне розподілення. І цікаво, які на смак мандарини. Фейт ніколи їх не куштувала, бо на території Республіки вони не росли, а замовляти їх контрабандистами з Азійської імперії було надто дорогою забаганкою. Дівчина поставила пляшку на підлогу та зняла сукню, залишившись в одному спідньому. Настав час збиратись, до світанку усього три години.

- Пем, затримайся на хвилинку. 
До виїзду за ворота залишалося усього двадцять хвилин, тому кращого часу для того, щоб домовитись з дівчиною про невелику послугу не було. Попереду була зустріч з поселенням сектору, а це значить, що їх не буде на базі до кінця дня, а таємна поліція Республіки буде надто зайнята прослуховуванням їх переговорів, так що кращого часу для їх маленької "шалості" вже не буде.
- Так, Інструкторе Моан, ви щодо аналітики геодезичних даних напрямку? Я якраз закінчую частину...
- Ні, пішли зі мною.
Фейт відкрила двері у жіночу роздягальню і поглядом запросила Пем пройти першою.
- І зовсім це не підозріло... - Пробурмотіла хакер, проте слухняно рушила за керівницею. - Зізнайтеся чесно, ви хочете, щоб я вивантажила вам той роман про принцесу-воїна, про який я вам розповідала, але не хочете, щоб Ромео чув?
- Щось типу того, заходь, - Фейт увійшла в душові та включила воду у найближчій кабінці, - мені треба дещо інше від твоїх талантів обходити безпекову систему. Ось, подивись.
Дівчина дістала з-під комірця підвіску, яку не знімала з того самого дня як відкрила таємничий кейс та простягнула Пем.
- Ого, красиво, це вам залицяльник подарував? Невже таки погодились на Республіканську програму створення сім'ї? Виглядає дорого, - Пем вихопила підвіску і почала розглядати маленькі камінчики навколо змії, - це що, нефрит? Я думала його зараз не дістати. Азійці за його контрабанду руки відрізають.
- Щось типу того. Мені треба, щоб ти якнайбільше дізналася про цю річ до мого повернення, і нікому не слова, це дуже важливо. Слухай уважно, - Фейт взяла дівчину за плечі та змусила відірватись від розглядання прикраси, - все, що ти знайдеш має залишитись виключно між нами двома. Нікому не кажи, нікому не показуй прикрасу, це для твоєї ж безпеки, ти зрозуміла?
- А от тепер мені ще цікавіше, у що ж ви вляпались, Пані Інструкторе? - Пем прижмурила очі та уважно поглянула Фейт у вічі.
- У те, що краще б так і залишалося похованим під грудою часу, Пем. Ти обіцяєш?
- Звісно обіцяю, зроблю все в кращому вигляді. Зустрінемось в катакомбах ввечері, я забронюю кутовий.