Танці на кістках

"З часів Карибської кризи мене захоплює

здатність людей танцювати

на порозі Апокаліпсису"

Джеймс Кемерон

- Добрий вечір, Фейт Моан! Час прибуття на територію блоку 22:48. Гарного вам вечора! - Промовив механічний голос, коли Фейт приклала руку з кодом до вхідних воріт. Войцек йшов прямо за нею.
- Добрий вечір, Ян Войцек! Час прибуття на територію блоку 22:49. Гарного вам вечора!
- Да ти що, а я й не помітив. - Пробасив чоловік, рушаючи у сторону модулю Фейт.
- Який у тебе номер модулю?
- Тридцять вісім. Це біля південної стіни.
- О, так ми зовсім сусіди, я у сорок другому. 
Гравій доріжки тихо хрустів під їхніми ногами на безлюдній вулиці. Фейт обернулася до Войцека, коли вони підійшли до сходів будівлі, де знаходився її модуль. Сорок другий був далі по вулиці, тому тут їх шляхи розходились. 
- Ти так і не відповів, звідки знаєш, де я живу. - Дівчина склала руки на грудях та з викликом подивилась на підозріло дружнього до неї капітана. Вся його поведінка сьогодні виглядала дивно, але саме це питання змусило її згадати відчуття переслідування, яке їй ніби то здалося під час нічного повернення. 
- Невже ти думаєш що я не поліз вивчати особові справи людей, до яких мене переводять? Я ж працював в ГП, це вже вважай професійна звичка. - Ян підняв брову та з посмішкою подивився прямо у її темні очі, яким вона намагалася надати найгрізнішого вигляду.
Фейт відчула себе ідіоткою, ну звісно, назва блоку завжди знаходиться в особовій справі, це ж очевидно...
- А, ясно. Ну, до завтра. - Махнула вона рукою та швидко побігла сходами нагору, подалі від Войцека, який знову, вже вкотре за останні два дні просто забавлявся з неї. 
Приклавши руку до сканеру Фейт почекала, поки клацне замок, відреагувавши на код на її зап'ясті та увійшла у повний диму модуль.
- Що за... Мам! Мамо! - Дівчина вбігла на кухню та вимкнула плитку, на якій вщент згоріла кастрюля. - Якого дідька! Мамо, Тату! Де ви, чорт забирай, ви що вирішили нам модуль спалити?!
Фейт вийшла назад у вітальню, розмахуючи рушником прямо до вікна, решітку якого відкрила якнайширше, щоб дим скоріше вийшов і роззирнулася. Ніби все як завжди, тільки от.. 
"Це ще що таке?" подумала дівчина і опустилася до подряпин на підлозі, які вели до входу. Повернувши голову до дивану вона торкнулася маленьких темно-бордових крапель, які тільки зараз побачила.
У двері шалено затарабанили.
- Інструктор Моан! Фейт! Що сталося? Відкрий! 
Фейт посунула килим так, щоб закрити подряпини і швидко відкрила двері. За ними стояв Войцек, який негайно залетів всередину та скривився від їдкого запаху диму, котрий вивітрювався. 
- Що сталося? Чому ти кричала? - Повернувся він до Фейт, яка не могла визначити, від чого вона була шокована більше, від того, що відбувається, чи від нахабності Капітана.
- А ти чого примчався? Я кричала Мама, у цьому слові навіть літер я та н немає і ти точно не моя мама.  - круглими очима дивилася на нього дівчина, все ще тримаючи ганчірку в тремтячих руках. - Можеш йти додому, це просто кастрюля, напевно мама поставила її на плиту, коли були відключення через перепади світла, а та ввімкнулася, коли вона поїхала у редакцію. Інше питання, чому батьки досі не вдома, але це не твої проблеми.
- Ти впевнена?
- Так, але дякую за турботу. - Дівчина хмикнула, поклала ганчірку на спинку дивану і неочікувано навіть для самої себе запитала: - Хочеш чай? Раз усе одно вже зайшов. - Чоловік ствердно кивнув. - Тоді йди став чайник, у нас самообслуговування. Я поки піду перевдягнуся. 
Фейт попрямувала коридором в сторону своєї кімнати, думаючи про те, чому це раптом вирішила проявити гостинність до дратуючого Войцека, коли побачила, що двері в спальню батьків відчинені навстіж. Зайшовши в кімнату вона не втрималася.
- Що за хрінь! - З кухні на її голос прибіг схвильований Ян.
- Що сталося?
- А ти сам не бачиш? Тут пусто! - Вона почала панічно відкривати шафи, стіл, навіть підняла матрац. - Тут абсолютно, мати його, пусто! - Фейт підняла перелякані очі на Яна.
- Мої батьки. Вони не затримались на роботі. Вони зникли.

Ян поставив перед нею гарячу глиняну кружку з корявим дитячим надписом українською "Татусь" на маленький столик та опустився на підлогу навпроти.
- Давай не панікувати передчасно, я впевнений, що цьому є якесь розумне пояснення і завтра зранку вони прийдуть і зможуть все тобі розповісти.
- Ага, можливо вони раптом вирішили замінити всю електроніку, гардероб та аксесуари і всю ніч провели на текстильному підприємстві власноручно відшиваючи їх. Якщо це була спроба заспокоїти мене, то вона з тріском провалилася.
- Добре, ну поглянь на це з іншої сторони, якби вони пішли не добровільно, то навряд чи в усіх кімнатах було б так чисто. Зазвичай боротьба залишає по собі трохи більше, ніж задимлена кастрюля. - Ян спробував втішливо посміхнутися, сідаючи на килим біля дивану, але швидко зрозумів, що це не спрацює, поглянувши на втомлене обличчя Фейт.
- Я не знаю, може ти й правий. - Фейт взяла кружку в руки та трохи відпила. Звичний смак чаю, який міксувала мама з трав, що росли на підвіконні, трохи заспокоював, додаючи відчуття нормальності. Хоча нічого не було нормально. Фейт згадала про їх нічну розмову і вирішила що треба якумога скоріше перевірити сховок про який казала мати, вона була майже впевнена що це і є те саме "щось станеться" про яке Ассія їй постійно нагадувала роками. Але для цього треба було позбутися капітана, який вирішив пограти у рицаря на білому коні.
- Я думаю тобі пора йти, комендантська почнеться через п'ять хвилин і краще тобі повернутися до неї, щоб нічого не пояснювати патрулю. Вони починають огляд території блоку з нашої вулиці.
Войцек напружився, а потім поглянув дівчині прямо у вічі, ніби вирішивши щось для самого себе.
- Якщо хочеш, то я можу залишитися наніч на дивані, щоб тобі було спокійніше, мені не важко, піду о п'ятій. - Ян кинув око на сповіщення, що прийшло на його годинник, а потім на дівчину, яка підняла голову і подивилася на нього як на ідіота. - Що?
- Зізнайся чесно, ти теж читаєш ці клішовані бульварні розповіді з електронної бібліотеки, які вони називають літературою? Судячи по тому, що мені розповідала Пем, то ця фраза цілком могла би бути з однієї з них. - Фейт встала та відкинула плед, під яким сиділа останні п'ятнадцять хвилин, намагаючись привести свої думки до ладу. - Тільки от я не панянка в біді, яку намагаються вкрасти люди з диких земель, а тобі пора.
Ян закотив очі, подумавши про себе, що ця жінка абсолютно не вміє в людське спілкування та встав, мовчки пішовши в сторону дверей. Перед виходом він обернувся до дівчини і запитав:
- Не можу зрозуміти, тобі не подобаюсь особисто я, чи загалом люди?
- Мені не подобаються ті, хто вважає що за дві доби знайомства вже можна набиватися в друзі. Ми не друзі, Войцек.
- Але й не вороги. Так що простого дякую за турботу було б достатньо. 
З цими словами він вийшов з модулю, а Фейт тихо опустилася прямо перед дверима. Чудово, тепер єдина людина, яка щиро хотіла допомогти образилась на неї. Чудова робота, Фейт, склоки з людьми точно допоможуть тобі розібратися, що тут збіса відбулося.
З думками про те, що треба буде завтра вибачитись перед Яном дівчина попрямувала до батьківської спальні.