Статистичні кадри

«Служба армії потрібна лише у тому,

щоб зʼясувати відсоток кадрів для статистики»

Карлос Руїс Сафон

- Доволі драматична поява, у мене проблеми? - Пискнула Фейт і швидко прикрутила віконну раму на місце.
- Йди за мною. - Жінка встала і попрямувала у бік кухні. Фейт слухняно пішла за матір'ю, вже передчуваючи чергову нотацію з приводу того, що буде, якщо її зловить патруль і як безвідповідально з її бік у такому віці все ще тікати крізь вікно, але мати просто дістала саморобні свічки з шафи та запалила їх, поставивши на невеличкому кухонному острівці, за яким у повній тиші сіла Фейт.
- Ти чай будеш чи каву? - Спокійно запитала Ассія доньку, дістаючи чашки та пораючись з портативним нагрівачем. Надто спокійно. Фейт охопила тривожність і передчуття чогось неминучого. Погляд матері бігав і вона явно нервувала, її сильна, завжди впевнена у собі (іноді навіть надто) мати була нажахана, хоч і намагалася поводити себе так, ніби нічого не відбувається. Але щось точно відбувалося, щось пішло шкереберть.
- Каву, думаю на сьогодні я зі сном зав'язала. 
- Те, що я тобі зараз скажу має бути тільки між нами і зранку, коли ти йтимеш на роботу ми обидві зробимо вигляд, що цієї розмови ніколи не було, ти мене почула? - Ассія почала розливати окріп з маленького заварничка по чашкам.
- Ма, що відбувається?
- Ти мене зрозуміла чи ні?
- Та зрозуміла, обіцяю, це тільки між нами, слово ресянгівця*. Що сталося?
Жінка втомлено видихнула і опустилася на стілець навпроти доньки. Вогник свічки освітив втомлене обличчя, що, як здалося Фейт, вперше на її пам'яті видавало справжній вік матері. Погане передчуття посилилося, змусивши серце дівчини робити неймовірні кульбіти, що заважали їй дихати на повні груди.
- Я хочу щоб ти розуміла, що ти є найбільшою нашою з твоїм батьком цінністю. Пам'ятаю я довго не наважувалася на дитину, спочатку вірус, потім війна, які діти, коли над головою літають ракети? Звісно мої подруги народжували не дивлячись ні на що, знаєш, це людська особливість, коли наше життя в небезпеці - ми почаємо плодитися як кролики, на рівні тварин. - Жінка хмикнула і відпила зі своєї філіжанки. - Але Долі самі вирішують, коли нам пора дати нове життя і прямо після евакуації населення, коли жити стало вже неможливо навіть в Карпатах - я дізналася що те, що я скидала на стрес і гормони виявилося тобою, нашою маленькою Фейт.
- Я теж вас люблю, ма, але до чого ти ведеш? Без образ, але історію власного появлення я чула вже не раз, тому якщо це така мила підводка до того, як ти почнеш сваритися, то давай одразу перейдемо до неприємної частини.
- Я не збираюся сваритися, усе одно я завжди знала, що ти продовжиш свої вилазки, що би я не сказала. Все ж таки ти моя донька. - Мама вперше за розмову посміхнулася і поглянула на Фейт. - Сама можеш спитати у батька, скільки разів у нього виходило за життя вказати мені, що мені можна і що ні.
- Тоді що сталося?
- Ми з твоїм батьком не завжди зможемо бути поруч, тому я дещо підготувала на випадок, якщо щось піде не так як ми очікуємо. Бачать боги я сподіваюся, що цей день ніколи не настане, але ти маєш бути готова до всього, небезпечні часи можуть знову початися у будь-який момент. - Фейт скривилася, схоже на неї очікувала нова порція параної від батьків. Їх можна зрозуміти, вони пережили дві війни, голод, геноцид, їх країна зруйнована, але пройшло вже майже двадцять-п'ять років з тих пір як люди нарешті навчилися жити у злагоді, а рівень безпеки у Містах дозволяв почуватися у безпеці навіть вуличних собак. 
- Не кривись, а послухай уважно. Під ліжком у нашій спальні є сховок. Код - дата твого вступу у РРУ. Там ти знайдеш те, що допоможе тобі вберегти себе, якщо нас з батьком не буде поруч, ти мене зрозуміла?
- Так, сховок, код - дата мого вступу, все зрозуміло, Ма. Тепер я можу піти полежати? До будильнику ще дві години і я була би не проти ними скористатися. - Дівчина встала, віднесла свою чашку у мийку та піцілувала мати у скроню. - Все буде добре, Мамо, не хвилюйся, тебе знову мучать жахи?
- Ні, все добре. Йди відпочинь, я ще трохи посиджу.
Дівчина розвернулася до виходу з кухні.
- Фейт? - Ассія поглянула на те, як донька обернулася на її оклик. - Виживи, будь-ласка.
- Звісно, Ма, я пам'ятаю, що якщо зі мною щось станеться, то ти мене вб'єш. - Фейт тепло посміхнулася та попрямувала до себе, залишивши жінку з її думками наодинці.

  - Чортова бляшанка, вони таки зняли з мене один талон на електроніку в цьому місяці... - Пробурмотіла Фейт, переглядаючи папери, що вручив їй черговий дорогою до кабінету, двері якого, доречі, знову були не зачинені.

Дівчина підняла очі і побачила капітана Войцека, який розглядав поличку з нагородами від Республіки у лівій частині її кабінету. "Це вже стає якоюсь дурною традицією" подумала Фейт та гучно прокашлялась.
- Не заважаю, Капітане? Мені здавалося що це мій кабінет, але можливо я помилилась дверима? - Войцек обернувся, поглянув на дівчину та швидко розтянувся у його фірмовій усмішці одним кутиком роту. Хлопець склав руки на грудях, а у синіх очах грали бісенята, дивлячись на явно проспавшу Фейт.
- Ні, дякую що потурбувалися, я якраз чекав на вас. - Ліниво протягнув Капітан та доволі граційно, не дивлячись на його габарити перемістився у гостьове крісло. - Виглядаєте жахливо, важка нічка? - Він уважно спостерігав як Фейт кладе документи на стіл, знімає шкіряну куртку та кидає її на друге крісло, сідаючи за стіл.
- А ви вмієте зробити жінці приємно з самого рання, як я бачу. - Пробурмотіла дівчина та злобно поглянула на нього з-під довгих чорних вій. Від цього коментаря Войцек посміхнувся ще ширше. 
- У моїх вміннях робити жінкам приємно можете не сумніватися, Інструкторе Моан, але сьогодні нам треба обговорити все ж таки дещо інше. Я відправив вам лист з поведінковим аналізом спілки, що живе у секторі 273 і можливі стратегії переговорів. Зранку ми зв'язалися з їх очільником, як вони його називають, Мером Донваном, та домовились про зустріч наступного тижня.