6

— Ну, і чого ми сидимо? За дверима величезний світ. Ти знаєш, що там є Америка, Франція, Англія. Там також живуть люди. Можна вивчити мови, поїхати на курси, на підвищення кваліфікації. Поїхати з обміну досвідом. У вас що в інших країнах не живуть такі самі примари? Ви можете поїхати на конференцію. Ви можете видавати якісь наукові роботи.

Чергова примара не змогла далеко втекти, тому просто сіла в крісло та спробувала злитися з інтер’єром. Кіра також трохи втомилася бігати по коридорах лікарні, тому сіла на стілець. Кинувши клізму на порожню тумбочку, вона сумно підперла кулачком щоку. Здається вона знов була в палаті, де хотіла лягти подрімати.

«Може справді подрімати?».

— У-у-у — долинуло від лікарського столу.

Піднявши голову, Кіра зітхнула.

«От сиділо б мовчки! Чого загукало?! Поговорити захотіло?». Ну вона й почала розмову. Примара деякий час намагалася ігнорувати її. Але побачивши це, Кіра взяла стілець та сіла ближче.

— От дивись. Ви можете в перервах пити чай, каву, — продовжила вона, — сходити на море, або піти на екскурсію до картинної галереї. Я, на відміну від тебе, маю заплатити гроші, щоб усе те відвідати. Ти можеш безплатно туди пройти, — поставивши лікоть на стіл, дівчина спробувала зазирнути примарі в очі. А очі там були «чудові», як завжди. — Я маю платити гроші, щоб піти до театру! Ось... — зі сторони могло здатися, що вона, поки бігала, знайшла заначку одного з примарних лікарів та випила все сама.

Але дівчина навіть воду в останній раз пила тільки коли сюди приїхала.

— Ти можеш безплатно пройти в театр і подивитися виставу! — продовжувала вона свій монолог, ігноруючи слабкі підвивання примари. — Ти можеш на концерт піти до будь-якої знаменитості. Блін, ти можеш зрештою сказати: «Куплю собі круїзний лайнер і вирушу в кругосвітню подорож!». Ти можеш взагалі до банку зайти взяти гроші, скільки хочеш. І все це втілити в життя. Або в смерть… — на декілька секунд дівчина замислилася. — Замість цього ти займаєшся якоюсь дичиною. Ти сидиш і ридаєш. Я що тепер мушу тобі соплі витирати?

У підтвердження її слів примара за столом видала протяжне «у-гу-у» та піднявшись, полетіла до дверей. Але Кіра ще не закінчила. Піднявшись, дівчина пішла слідом.

— Краще замість того роботу нормальну знайшов би. Або сходив на курси крою та шиття.

Примара на мить зупинилася, світло в лампочці над ним кілька разів блимнуло.

— Гаразд, тобі курси крою та шиття не подобаються. Візьми книжку прочитай. У бібліотеку сходи! На ярмарок книжковий сходи! На ринок сходи! Людей подивися! Надворі дивися, скільки їх ходить вдень. Ти натомість виєш ночами незрозуміло про що! Ти порівняй свої можливості та мої. От скільки тобі років? Скільки?

Примара продовжувала летіли коридором, удаючи, що не чує Кіру.

— Тобто ти вважаєш, що якщо тобі багацько років, ти можеш собі дозволити нічого не робити? Ти дивився, скільки зараз часу? — дівчина кинула погляд на наручний годинник. — Та вже скоро світанок.

Після цих слів привид чогось полегшено зітхнув.

— Усі нормальні люди в цей час доби сплять. Думаєш я не впізнала тебе? Це ти мене кілька годин тому намагався заморозити! Вікна мені відкривав. Робити тобі нічого!

У коридорі різко почало холоднішати. Зупинившись, привид повернув до неї своє моторошне обличчя:

— У мої часи люди молилися на мене! Бо тільки від мене залежало, чи будуть вони їсти, чи ні!

На дівчину така зміна температури знов не склала належної реакції. Цокнувши язиком, вона закотила очі до стелі.

— Ти ще згадай, що було за царя Гороха. Що ти взагалі зробив за своє життя? Ось я пишу книжки. Але крім цього маю три вищі освіти! Я вчилась у трьох вищих навчальних закладах. Працювала в кафе офіціанткою, вела колонку місцевих новин, а до цього взагалі з дітьми в школі працювала! А ще моя тітка продає речі на базарі! Тому не на ту натрапив! Що ти у своєму житті встиг зробити, перш ніж помер? Чи твоя єдина заслуга, що ти помер і тепер літаєш тут? Блін, я прийшла сюди за натхненням. У мене творча криза! Мене кинув хлопець! Мене дістає редакторка з питаннями, коли буде наступна книга. А книжки нема… Ти чого? Плачеш?

Примара тихо завила, знов спробувавши втекти.

— Мені сказали, що тут підкинуть цікаву ідею. Якщо я протягом двохсот сторінок буду писати, як хтось ридає та постійно намагається втекти від розмови… Вибач, та мене просто засміють. Мені взагалі скажуть, що то не книга. Тут читати нема чого. Жодного сюжету! Жодної думки немає! Про кого я маю розповідати? Про тебе? Ти подивися на себе! Ти навіть на негативного героя зовсім не схожий. Який на твою думку має бути антагоніст? — боковим зором Кіра побачила ще одну примару, яка виплила через стіну в коридор. — Ось уяви, антагоніст має бути... Зараз... Придумаю... Великим. Він повинен бути страшним. Він повинен бути хитрим, щоб змусити свою жертву зробити те, що йому потрібно. А потім зжерти! Це якщо зовсім хорор…

Примара, яка перед цим виплила через стіну поспішила знов сховатися.

— А ти... Ну я прийшла. Я подивилась на тебе. Ну й що? Мені не цікаво. Мені не цікаво з тобою спілкуватись. Тому ти не переконав мене, що це те, що заслуговує на мою увагу.

Дівчина позіхнула, прикривши рот долонею.