1.28

Стріла впилася в помост біля самого чобота Овна, вибивши сніп дрібних трісок. Натовп ахнув. Кілька людей у страху відсахнулися, і сотні поглядів миттєво знялися до дахів. На губах Ейвіна затремтіла хижа усмішка: він бачив, як Стрілець, не витримавши напруги, квапливо залишила своє укриття.

— Влучність явно підвела вас сьогодні, пані Алей, — з крижаним спокоєм мовив Овен.

Натовп завмер, але вже за мить повітря довкола натягнулося, мов струна. Щось невловимо змінилося. Ейвін не збирався йти просто так. Оннорі першим відчув загрозу, що наближалася: як і всі водні Знаки, він мав загострене чуття і за версту шостим відчуттям бачив небезпеку.

— Ейвіне... —  застерігаюче видихнув він.

Та Овен уже нічого не чув. У його очах спалахнула божевільна пожежа — ярість, яку він так довго стримував, вирвалася назовні. Ейвін скинув руки, і з його долонь у небо полинули широкі стрічки полум'я. На очах у здивованої публіки вогонь почав набувати обрисів істоти: спершу вималювалася рогата голова та пазуристі лапи, а потім розгорнулися масивні крила. Над містом злетів дракон із живого, ревучого вогню. Його оглушливе рикання прокотилося над дахами, змусивши деренчати шибки й тремтіти кам'яні стіни будинків. Народ завмер у німому заціпенінні, з жахом та трепетом споглядаючи рукотворне чудовисько.

— Взяти, — ледь чутно прошепотів Ейвін, і на його обличчі розпливлася задоволена усмішка.

Підкорюючись волі хазяїна, вогненний змій кинувся у вишину. Змахнувши гігантськими крилами, він пронісся над самими дахами й, роззявивши пащу, вивергнув на вулиці та будинки суцільний потік всепоглинаючого полум'я.

Площа потонула в страху.

— Рятуйтеся!

— Тікайте!

Місто миттєво захлиснула паніка. Люди у жаху кидали речі, матері судомно притискали до себе дітей. Солдати давно втратили стрій і контроль, розбігаючись разом із рештою. Крики змішалися з тріском палаючого дерева, а над вулицями пролунали тривожні удари набатних дзвонів.

Серед цього хаосу Ейвін несподівано помітив рух в одному з провулків. За будинками на нього чекали Денні та батько. Ейвін повернувся до Оннорі й, зробивши крок ближче, опустився на одне коліно. Важкі кайдани з брязкотом зісковзнули з його зап'ястків та щиколоток. Оннорі був вільний.

— Ейвіне, що ти наробив? — тривожно прошепотів Скорпіон, спостерігаючи, як у вогні зникають люди. Їхні крики обривалися в буремному полум'ї разом із будинками, крамницями та храмами, що рушилися.

— Слухай уважно. Бачиш Денні? — Овен кивнув у бік вузького проходу. — Біжи до них і тікайте до Північного лісу.

— А ти?

— А мені треба закінчити те, що я почав.

Скорпіон серйозно кивнув.

— Навіть не думай померти.

— Тоді не змушуй мене чекати, — усміхнувся Ейвін. — Давай же.

Оннорі спригнув із помосту й кинувся через охоплену панікою площу до провулку, де Денні вже махав йому рукою. Ейвін задоволено склав руки за спиною, з легкою усмішкою спостерігаючи за клубами чорного попелу, слухаючи відчайдушні крики й гул набата. Він глибоко, на повні груди вдихнув це важке, просякнуте гармо повітря.

— Який же чудовий сьогодні день, — нудьгуюче кинув хлопець, спригнувши з помосту, і спокійним кроком рушив на пошуки пані Алей.

Над його головою все ще ревів яро-червоний дракон, виплескуючи на місто весь той біль і образу, що роками накопичувалися в серці Овна. У далині рушилися дахи, і десь серед цього хаосу ховалася Алей. Неспішно ступаючи кам'яною доріжкою, Ейвін провів пальцями по обугленому возу та обгорілих стінах будинків.

— Де ж ти, Алей? Виходь. Я чекаю, — ігриво покликав він.

Та раптом шлях йому перегородила постать Меріт. Дівчина завмерла на кінці вулиці, спираючись на важку тростину. Вітер тріпав її волосся, переплітаючи його з помаранчевими кінцями пов'язки. Її незряче обличчя було звернене прямісінько до Ейвіна. На губах Овна застигла холодна усмішка, коли він впритул підійшов до дівчини, котра не сміла навіть похитнутися.

— А-а-а… Мати прислала свого сліпого цуценя?

Меріт не відповіла — лише міцніше стиснула тростину.

— Зійди з дороги, — процідив Ейвін. Вона його абсолютно не цікавила; йому було потрібно зовсім інше.

— Ні.

— Шкода, — видихнув Ейвін. — Я попереджав.

Одним різким рухом Овен схопив дівчину за горло й відкинув убік. Меріт з усього маху вдарилася об кам'яну стіну будинку й важко гепнулася на землю. З розбитої голови тонким струмком потекла кров. Вона намагалася підвестися, але гострий біль умить вимкнув її свідомість.

У цей же момент пролунав інший голос:

— Ти хоч розумієш, що наробив?! — розітнувся сповнений гніву крик Алей. — Старшини шкуру з тебе зспустять за сьогоднішній день!

Ейвін розсміявся — у цьому сміху не було ні краплі веселощів, лише сухий, гіркий оскал.

— Та невже? — Він вигнув весело брови, звівши руки, мовляв, ніхто йому не перешкода.

Овен зробив крок їй назустріч, але Алей одразу виставила вперед меч, наставивши вістря прямісінько йому в горло.