1.27

***

— Пане Ніле, чи варто взагалі йти війною на народ Вогню? — запитав Фолкі, крокуючи поряд із чоловіком по золотому піску.

— Може, варто спробувати домовитися? — підтримав його Свейн.

— Я поділяю ваше занепокоєння, але говорити з ними марно. Чіпляються за своє на смерть. Якщо доведеться, вирішуватимемо питання грубою силою — так, як вони звикли.

Більше юнаки не зронили жодного слова, покірно змирившись із цим непростим рішенням. Фолкі хотів був щось уточнити, але різкий крик Кіро, який буквально розтяв тишу, змусив усіх трьох здригнутися:

— Пане Ніле! Зупиніться!

Вони обернулися на голос. Кіро ледь тримався на ногах, а Тесса разом із матір'ю з усіх сил намагалися його втримати, підхопивши під лікті. Волочачи ослаблені ноги, Скорпіон роздратовано вирвався з жіночих рук.

— Кіро, не треба! — благала Тесса, знову схопивши його за долоню.

— Пане Ніле! Де мій брат?! — грубо викрикнув Кіро, дивлячись чоловікові просто в очі.

Фолкі та Свейн заніміли від такого зухвального пориву. Звідки тільки взялася ця сила, що кілька днів таїлася десь у найглибших куточках його серця?

— Кіро, тобі потрібен спокій! Негайно повернися до садів Корнеліума! — казна-який раз за всю дорогу повторила мати.

— Це правда, що він у полоні в народу Вогню? Що він знову накоїв?!

— І звідки в ньому стільки сил... — ледь чутно пробурмотів Фолкі, звертаючись до Свейна.

Свейна ж ця сцена радше забавляла: Телець мовчки схрестив руки на грудях, з посмішкою спостерігаючи за хлопцем.

— Кіро, я можу лише... — почав був пан Ніл.

— Я пливу з вами, — перебив його Скорпіон.

— Навіть не думай, — спокійно відповів пан Ніл.

— Він не повірить вам. Нікому з вас! Я мушу бути там.

— Ти геть з глузду з'їхав?! — розлютилася місіс Нея, стаючи між сином та старійшиною. — Хочеш матері з віку звести?! Нікуди ти не пливеш! Ви вже вирушали туди, куди не слід було. І чим усе закінчилося?! Я вам обом ще влаштую за це!

Гнівний крик матері чули всі довкола, крім самого Кіро. Увесь цей час він пильно дивився в очі Старійшині, мовчки благаючи взяти його з собою. Але місіс Нея не мала наміру відступати. Відпустити сина вдруге здавалося їй фатальною помилкою, яку вона собі ніколи не пробачить.

— Ти чуєш, що я тобі кажу?!

— Матінко! — гаркнув Кіро, роздратовано осадивши панікуючу жінку.

Очі місіс Неї миттєво наповнилися сльозами. Вона осіклася й замовкла: син ніколи раніше не підвищував на неї голос. Вона знала, як сильно Кіро переживає за зведеного брата, і всіма силами намагалася його втримати — торочила, що впоратися можна й без нього. Та Скорпіон усе одно підвівся і, долаючи слабкість у ногах, пішов уперед.

Тесса сильніше стиснула долоню Кіро, відчуваючи, що хлопець явно перегнув палицю, і спробувала згладити конфлікт:

— Місіс Нея, не хвилюйтеся. Я попливу з ним. Він не вступатиме в бій і залишиться чекати нас на борту. Добре?

Пан Ніл здивовано підвів брови. Він геть не хотів брати дочку з собою, адже чудово знав, на яку жорстокість здатен народ Вогню. Якщо вони власних дітей не шкодують, то що казати про чужих? І все ж інтуїція підказувала, що Кіро має бути з ними, тому Старійшина лише мовчки схвалив пропозицію дочки.

Місіс Нея остаточно занепала духом. Розплакавшись від туги й образи на сина, а ще більше — від дикого страху втратити його назавжди, вона повернулася й пішла геть.

— Єдине, про що прошу, — звернувся Ніл до Кіро, — сиди на місці. Ти досі слабкий. Не ризикуй марно.

— Слухаюся, Старійшино, і покірно підкоряюся, — відповів Кіро, низько вклонившись.

— Ти служив? — приємно здивувався пан Ніл, кинувши погляд на Тессу.

Вона за сніданком чи вечерею зазвичай тільки й говорила про Кіро, але чомусь про його службу в армії вперто мовчала.

— Так. Мій брат теж служив. Я точно знаю, що він там не пропаде.

— Я б не став так упевнено про це казати, — втрутився Фолкі, підступаючи ближче. — Подейкують, народ Вогню доволі жорстокий до будь-яких чужинців.

— Давайте не нагнітати ситуацію. Нам треба встигнути до вечора, інакше його стратять. Кіро, Тессо, зберіть припаси в дорогу.

Почув про страту, Кіро наче заново народився. Він швидко взявся до роботи. Поруч із ним метушилися Фолкі зі Свейном — вони раз у раз кидали на товариша короткі погляди, продовжуючи займатися своїми справами.

— Щось мені це не подобається, — промовив Телець. — Починати війну напередодні Турніру? Абсурд.

— Може, спробують домовитися? — підтримав Фолкі, тугіше затягуючи мотузку довкола борту.

— Коли справа стосується війни, мозок повністю вимикається. Ніхто не думає про наслідки, — мовила Айлі. — У будь-якому разі нам потрібно до народу Вогню. Вести з ними переговори складно, але можливо.

— Чи стануть вони нас слухати, якщо ми виступаємо разом із народом Води? — запитав Свейн.