1.26

***

Айлі прокинулася раннього ранку. Свідомість поверталася повільно, ніби живі квіти витягували її з теплого озера. Вона різко чхнула, коли пелюстка квітки, сповзаючи з обличчя, посколотала під носом. Хлопці, які весь цей час чергували біля неї, одночасно сколихнулися. Хоча лікар не раз просив їх піти й відпочити, вони, відчуваючи провину за те, що покинули дівчину ще в печері, вирішили залишитися поруч.

Коли Козеріг розплющила очі, перед нею постали високі дерева, переплетені в арку, крізь листя якої пробивалися сонячні промені. Пелюстки квітів м'яко світилися, вбираючи в себе силу сонця, якою потім і лікували хворих. Під вухом тихо дзюрчав тонкий струмок. У густому листі тихо співали пташки. Біль у ногах відступив ще вночі. Вона повернула голову. Атлі сидів зовсім поруч, спираючись ліктями об коліна. Його волосся було розпатлане так, ніби він зовсім не спав. Фолкі знаходився трохи далі, притулившись спиною до дерева. Він схрестив руки на грудях і втомлено всміхнувся. Свейн та Ейнар самі підсіли ближче.

— Ви... чого такі похмурі? — хрипко мовила Айлі, посміхаючись.

— Ми вже почали думати, що ти не прокинешся, — сказав Фолкі, підсівши до дівчини.

— Лікар сказав випити тобі це, — Атлі легко відкрив зелену мушлю, всередині якої була густа зелена рідина з чорними зернами.

Водолій простягнув її Айлі в руки. Вона принюхалася. Аромат був солодким.

— Ви все ще тут, — мовила Козеріг, усівшись на камінь. — Я вже нічому не дивуюся.

Уже за мить, коли вона піднесла мушлю до губ і зробила перший ковток, горло гірко обпекло.

— Велика богине! Як гірко! — скривилася вона.

— Пий. Атлі ледь не побився зі жрецями, коли ті не хотіли віддавати цю штуку за п'ять монет, — сказав Ейнар, штовхнувши друга в плече.

— Тому що вони порпалися занадто довго! — спалахнув Атлі. — Лікар сказав, що ці мушлі можна дістати лише з глибокого дна, але ефект від них хороший.

— То це твоя ідея отруїти мене цією... вибач, святий боже, гидотою? — продовжувала опиратися Козеріг.

— Я діяв за порадою лікаря. До того ж... подивися... на обличчі рум'янець з'явився.

Між ними запанувала тиша. Айлі повільно переводила погляд з одного на іншого. Усі виглядали втомленими, але тепер вони були поруч із нею. І чомусь від цієї думки ставало тепло.

— Ви всю ніч були тут?

— Хтось же мусив стежити, щоб Ейнар тут усе не перевернув догори дриґом своїми крилами й не спалив священні сади, — з усмішкою промовив Атлі, і Ейнар одразу згадав, як вічно може щось зачепити чотирма крилами в тісному просторі.

Останнього разу він випадково зачепив пляшечку, в якій зберігався білий вогонь. Пляшечка розбилася, зануривши кабінет школи в полум'я, яке швидко загасили.

— Це було всього один раз, — відгукнувся Ейнар.

— Двічі.

— Другий не рахується, — шикнув хлопець, демонстративно замахнувшись рукою в бік Водолія.

Усі тихо розсміялися, і вперше за довгий час напруга відпустила їх. Їм принесли сніданок, і Зодіаки з відчуттям голоду накинулися на гарячі страви.

— Цей так і не опритомнів? — запитала Айлі, подивившись на Кіро.

Батьки тихо спали поруч із ним. Місіс Нея схилила голову на плече чоловіка, який пригорнув її до себе.

— Лікар сказав, що йому потрібно набратися сил. Він узяв на аналіз його кров і сказав, що вона білого кольору, а так бути не повинно, — відповів Фолкі, набираючи на виделку запечені водорості, які припали йому до смаку.

— Як Вода зцілює рани часу... — з усмішкою прошепотіла Айлі.

— Так і Земля тримає тих, хто готовий стояти до кінця, — продовжив Свейн, натягнувши посмішку.

— Як Вогонь розпалює силу в кожному серці, — доповнив Фолкі.

— Так і Повітря веде сміливих назустріч долі, — закінчив Ейнар разом із Атлі, подивившись один на одного.

Колись ці слова знали всі народи Зодіаку. Їх карбували на стінах храмів, вимовляли на церемоніях та святах. Вода, Земля, Вогонь і Повітря жили як єдине ціле, вірячи, що сила світу народжується тільки в союзі стихій. Девіз вважався священним — клятвою, яку не можна зрадити. Але після війни народи перестали збиратися разом. Храми спустіли, а священні слова почали звучати як кпини. Вода більше не лікувала — річки ставали червоними від крові. Земля перестала бути опорою, виганяючи чужинців. Вогонь уже не запалював силу в серцях, а спалював міста. Повітря ж несло не надію, а попіл і крики. З часом девіз зник. Його перестали вимовляти вголос. Тепер він нагадував про мир, який так і не вдалося зберегти.

Зодіаки гірко всміхнулися, згадуючи, як батьки та предки розповідали їм про жахливі наслідки, до яких призвели образа й біль, що так і не минули до кінця. Гості й не помітили, як увійшла Лем, спершись об дерево.

— Бачу, ти опритомніла.

Айлі напругла щелепу, оглянувши представницю Риб із голови до ніг. Вона не сподобалася Козерогові ще відтоді, коли Лем супроводжувала її океаном: мовчазна й керована лише інстинктами, та коротко відповідала на запитання або взагалі вважала за краще мовчати.