Розділ 14

Наступного дня дівчина прийшла до будинку Аоїв. Вона подзвонила у дверний дзвінок. Їй відчинив синьоволосий хлопець.

— О, Привіт! — Волт привітався з нею. — Ти, напевно…

— Аеліта. — сказала на одному видиху. 

— Ти дружиш із Шу? — продовжила після того як опанувала дихання.

— Звичайно…

Хлопець збирався сказати щось ще, але дівчина зупинила його жестом руки.

— Ти знаєш де він живе?

— Так.

— Добре. Мені треба з ним поговорити. Він же вдома?

Волт кивнув.

Вони пішли містом. По дорозі хлопець розповідав щось про своїх друзів. Однак для неї це звучало наче з під води. Дівчина намагалася вдавати, що все добре. Хоча у самої знову і знову прокручувався останній момент вчорашнього матчу.  

Врешті вони дійшли до вхідних дверей.Аеліта подзвонила у дверний дзвінок. Невдовзі відчинив Шу. Він був у помнутій піжамі із ще більш скуйовдженим волоссям, ніж зазвичай.

— Чого тобі? — спитав більше втомлено, ніж обурено.

— Поговорити треба. Сам-на-сам. — кинула погляд на Волта.

Шу зітхнув.

— Ну, добре. Але недовго. Заходь.

Дівчина зайшла до квартири і відразу засумнівалася у своєму рішенні. Зібравшись із думками пішла до вітальні, слідуючи за ним. Хлопець сів на диван, коли прийшли. На неї не дивився.

Сама Аеліта деякий час кусала губу, наважуючись почати розмову. Вона намагалася підібрати слова, але думки наче не трималися купи.

— Я бачила що вчора було. І знаю, що це, можливо, дивно прозвучить, але… але мені дуже шкода що так сталося. — одразу випалила останню фразу, відчула, як її щоки злегка почервоніли і подумки зраділа, що він не глянув на неї тоді.

Після цієї фрази Шу мовчав кілька хвилин. Дівчина колупала носком підлогу чекаючи на відповідь.

— Йди звідси. — сказав неочікувано тихо, дивлячись у підлогу.

— Що?

— Що почула.

Аеліта не стала сперечатися і просто мовчки пішла.

***

    Дівчина вже зайшла до комірчини. Вона не сіла на лавочку як завше. Натомість ходила колами по приміщенню, чекаючи на Артура. 

— Я йду від вас. — вимовила як тільки двері відчинилися..

— З чого ж це? — підійшов ближче.

— Не твоя справа. 

— Таки моя. Думаєш я тебе просто так відпущу?

— Ми домовлялися…

Артур різко підняв руку щоб заткнути її.

— Хрін з ним як ми домовлялися. Ти не підеш тоді коли перемога вже так близько.

— Ще й як піду. — Аеліта вже зібралася виходити, коли її різко перехопив за руку. 

Він нахилився ближче до неї:

— Переможеш мене — і вільна. Інакше пошкодуєш.