Розділ 9

Зранку хлопець прийшов до парку. Йому треба було зібратися з думками після вчорашнього. В цій частині парку майже ніколи не буває людей. Особливо так рано. Він розглядав відблиски від вранішнього сонця на річці. При світлі вода виглядала рожевою, як його сорочка. Через кілька хвилин Шу помітив, як хтось сів за кілька метрів від нього. Він повернув голову і побачив Аеліту. Це був шанс дізнатися те, що його терзало відучора. Хлопець підійшов ближче.

— Я б хотів дещо спитати, — він колупав черевиком землю, не дивлячись у її золоті очі. — Ти вільна сьогодні ввечері?

— Хочеш побачення? — Дівчина, яка до того дивилася у планшет, вимкнула його і поглянула в його бік.

Кивнув.

— Я подумаю. 

— Добре.

Вони обмінялися номерами і Шу пішов додому. Вже в квартирі ходив колами, час від часу перевіряючи смартфон. Йому прийшло кілька сповіщень. Більшість з них були від Волта. Він запитував чи все добре. Хлопець їх проігнорував. Нарешті відписала і вона. Погодилась. Він їй написав місце і час, а сам пішов збиратися.

***

Коли він прийшов у кафе, побачив її вже на місці. Аеліта розглядала меню, сидячи в сукні кольору слонової кістки. М’яке жовте освітлення підкреслювало її руді хвилясті пасма. Хлопець підняв букет ближче до обличчя, щоб не було так помітно його рожевих щік. Вона помітила його, змусивши зашарітися ще дужче. Зрештою Шу підійшов до неї і вручив букет. Вона його взяла без слів і поставила на кахельну підлогу. 

Наступні кілька хвилин вони провели в тиші. Просто мовчки їли те, що замовили. Вони сиділи біля стіни, білої з блакитним відтінком. І, здається, були єдиними відвідувачами цього вечора. Але для невеликого кафе на п’ять столиків, яке нещодавно відкрилося, це було звичайною справою.

Як тільки закінчили їсти, не відразу почали розмовляти. Ніхто не знав, як почати розмову. Аеліта вже кілька разів зиркнула на двері, тому він зрозумів, що більше чекати не варто.

— Мені Фай дещо розказав вчора. — Вирішив відразу розпочати з найболючішого місця. — Це правда, що ти з ними?

— То ти вже дізнався, я бачу, — пробурмотіла. — Навіть якщо й так? Тобі що до цього?

— Особисто мені нічого… Але я знаю, що таке темний резонанс, і до добра це не доведе.

Аеліта замовкла на мить, перш ніж продовжити:

— Зі мною нічого не станеться. Ти занадто хвилюєшся.

— Не занадто. Але якщо тебе це не хвилює, можеш йти. — Він розгладив рукави сорочки. — І, взагалі, чому не відмовилася від запрошення? Я ж для тебе просто знайомий.

— Хто сказав, що просто? — Вона глянула прямо в його червоні очі.

Після чого встала і пішла, залишивши його наодинці. Як тільки дівчина вийшла, він трохи з’їхав зі стільця.